Розділ «Глава 4. Людина в сріблясту смужку»

Цілком згодна з нею. Я була безпорадна: коли прямо пояснювала, що мене цікавить лише регулярний секс, мене звинувачували у неприкритому цинізмі, коли займала по відношенню до чоловіка материнську позицію, опіка мені набридала ще швидше ніж цинізм — словом, усе було занадто важко.

— Треба полюбити, — продовжувала Аліна, — але не так, як ти звикла: в тебе весь час любов-гра або любов-користь, але ти не знаєш, що таке тільки любов, чиста й легка, безтямна і яскрава. Любов, коли хвилини очікування перетворюються на довжелезні відстані гнітючої неможливої тиші, а короткі зустрічі дарують неземне, нереальне, неіснуюче щастя… Друге, не менш важливе і складне завдання: почуття має бути взаємним.

— Це хто ж таке вигадав? — Одразу обурилась я.

— Не бійся, — підбадьорила Аліна, — добре поміркуй і пам’ятай: ти завжди можеш відмовитися.

Я відмовлюся від найцікавішої пропозиції? Нізащо. Хоча подумати над деталями треба.

Думок було так багато, що я прокинулася. Невже це був сон? Ні. Щось відчувалося. Її недавня присутність.