Розділ «27»

— Ви розумієте, про яке саме лікування йдеться? Не боїтесь негативних наслідків?

— Чого мені боятись? Мене вже кодували… і гіпнозом якось раз… та все марно… Рецидивіст… я.

— Вас попередили, що експеримент полягає у вживленні у вашу свідомість ще однієї? Такої, що, можливо, зможе замінити, витіснити вашу?

— Звичайно, ми все пояснили, і він погодився, — втрутився Вуселко. — Йому немає чого втрачати, а надбанням може стати, пробачте за каламбур, цілий світ.

— Заждіть, — погляд Шульги зробився осмисленішим. — Ви хочете запхати мені в голову, тобто в мозок ще одну людину… її свідомість, так?

— Якщо висловлюватись так примітивно… — почав чоловік-ящірка, але товстун перебив:

— Ви правильно зрозуміли суть.

Юлій, важко дихаючи, подивився на нього, потім на Вуселка й несподівано блискавичним рухом вихопив з рук щойно підписаний документ і порвав на дрібні клаптики.

— Ти здурів?! — чоловік-ящірка кинувся до нього, але було пізно. — Це напад, я попереджав, у нього не все гаразд із психікою, — він пояснював товстунові, метушливо збираючи обривки. — Хвороба перейшла в третю стадію. Емоції нестійкі, лють і роздратування виникають іноді без жодної причини. Ви звернули увагу на апатію, коли починали розмову? На цій стадії активність спрямовується тільки на здобування алкоголю… Заждіть кілька хвилин, ми все владнаємо, заспокоїмо його. Лише кілька хвилин! — ухопивши за лікоть залізною рукою — такий хирлявий, а лещата ніби з криці, — потяг Шульгу з кабінету.

За кільканадцять кроків брутально штовхнув у крісло в маленькому холі, упав сам у глибокий фотель навпроти.

— Ми ж про все домовилися! Що це за вибрик? Хочеш відповідати перед судом за наркотики, крадіжки та жебракування? Чи не з'явився в тебе, часом, паспорт? І що зміниться після тюрми? Знову бурлакуватимеш? Тобі запропонували шанс, який буває раз у житті! Це краще за виграш у будь-яку лотерею! Чого мовчиш? Що сталося?

— Я передумав.

— То ти навчився думати! Нарешті! Вітаю! Дуже радий за тебе! Зможеш навести аргументи?

— Аргументи?

— Ну… пояснити своє рішення.

— Мені вже підселили одного… у свідомість. Досить. Утрьох там буде затісно.

— Що ти верзеш? Кого «підселили»? Коли?

— Минулої ночі.

Професор Вуселко потарабанив пальцями по дерев’яній ручці крісла, потім гукнув через увесь коридор:

— Катерино! Катерино! Хутчій іди сюди! Хто тут чергував минулої ночі?