Розділ «27»

Ящірка-професор терпляче почав знову, поблискуючи скельцями незадоволених окулярів:

— Ваше ім’я — Юлій, по батькові — Іванович. Так?

Пауза.

— Так.

— Прізвище — Шульга. Правильно?

Пауза.

— Правильно.

— Народилися в Харкові? — читав він аркуша, а відповіді надходили не відразу, немов після консультації з кимось невидимим.

Вуселко швидко закінчив недовгу низку питань і зняв окуляри. Передав папірець товстуну, взяв зі столу інший.

— Ви добровільно, без примусу погодилися на експериментальне лікування від алкоголізму та наркоманії. Після успішного закінчення одержите громадянський паспорт і свободу. Кримінальну справу буде закрито. Якщо все правильно, підпишіть цей документ, — різким рухом поклав на стіл папірець, усіяний друкованими літерами.

Той, кого називали Юлієм Шульгою, вагався. Нерішуче взяв синю пластмасову ручку, задумався. Маленькі букви стрибали перед очима.

Підписати — означає написати своє прізвище? І все? — Ні, це можу зробити тільки я. — Чому? — Ну, це… механічний рух, завчений. — Якщо так…

Професор Вуселко похапливо тицьнув у документ пальцем:

— Ось тут. Підпис.

Ніготь на його пальці був акуратно, коротко підрізаний.

Підпис з’явився, і чоловік-ящірка одразу зрадів, полегшено зітхнув.

— Ось і добре, тепер усе інше — наша справа, — мовив, погладжуючи папірець пальцями, ніби якусь коштовність.

— Чому ви не прочитали документ перед тим, як підписати? — несподівано спитав товстун. Густий низький голос прозвучав солідно, по-начальницьки.

— То пусте, — безшабашно махнув рукою Шульга й дурнувато посміхнувся.

Але товстун не вгамовувався: