Розділ «8»

— Спасибі, брате, — чемно озвався Жора, знаючи, що зображення хутко відновиться.

— Шо ти там усік? — плямкав ложкою друзяка.

— Розумієш, зміни, — не став надто пояснювати він, нехай собі думає, що вистежує педералів.

Хоча його недаремно прозивали Псіхом, тобто Психологом, бо в перебігу буденних подій села була якась тривала закономірність, порушувалася вона незначними втручаннями.

Якими?

Оно, наприклад, в одного дядечка фальш проявлялася, як він курив — ну, сказати б, показово курив, а не натурально, як це роблять нормальні дядьки. Наприклад, надто картинно припалював.

На яку публіку працював цей саморобний актор? Ні на яку, він сам собі був за публіку.

Тому Жора не здивувався, коли дядечко з’явився біля блокпоста на своїх задрипаних «жигулях», показово метушився, коли хлопці перевіряли машину, водночас із-під картуза глипаючи по укріпленнях.

Потім довго пихкав мотором, рушаючи з місця, доки, добряче газонувши, покотився.

Загрози такий персонаж не становив, однак справжній психолог зауважив — а чого це він їде на Ново-Виселки, даючи гак, коли йому було б зручніше поїхати Долинівкою, бо там дорога не така побита? Шануючи свій древній автомобіль, звісно, кожен нормальний чоловік обрав би простіший маршрут; може, дядечко просто вирішив порисуватися, бо бійці давно вже мозолили йому очі, звісна річ, цей блокпост не прикрашав пейзаж.

Жора автоматично став придивлятися до його садиби, наприклад, у відблисках сусідового віконця добачив, що за хатою в дядечка з’явився такий же зацвиганий автопричеп, нічого б дивного в тім не було, якщо не завважити, що «жигуль-копійка» ледве-ледве тяг самого себе.

Або, наприклад, перш ніж зайти в гараж, чоловік довго й повільно курить цигарку перед дверима — хіба хтось заважає робити це, скажімо, всередині?

Смалить, покручує, зиркає навколо, не маючи й підозри, що з далекого блокпоста потужна оптика наближає його і його повадки впритул, піддаючи пильному вуаєризму.

Такі дрібниці поволі збиралися докупи, і тоді Жора почав закликати іншу дійсність.

Яку?

Вона вже не раз і не два виручала, ще колись на Майдані, тобто хлопець умів класно спілкуватися з дворовими, по-простому кажучи, зі шпаною, така довіра викликала й зворотну, отож він міг тоді трохи контролювати обставини.

Що свого часу зіграло роль у розмінуванні сцени Майдану, і сам Євген Нищук, дворазовий незмінний фронтмен велетенського дійства — чи міг здогадатися він, що отут якийсь саморобний психолог профільтрував обставини і дійшов висновку, звідки чигає загроза? І не помилився, бо професійні мінери виявили той заряд і знешкодили.

Бач, дітлахи надто полюбляють зброю, а ще полюбляють льодяники, особливо столичні, на які, дякувати волонтерам, був багатий блокпост, отож здалеку забачивши, як до крамниці простує наш патруль, пацанята знаходили причину, щоб бути там, помацати у вояків зброю чи обладунки, почути схвальні слова, покуштувати солодощів — а де ще ти їх тут візьмеш, як навколо війна? Тут простого цукру з гуманітарки, бувало, місяцями не діждешся.

Військові психологи називають це роботою з мирним населенням, а Жора іменував словесним вуаєризмом, коли якесь дитинча в словесному потоці й проблисне інформацією про учителя фізики:

— Дак он єщо давно хотєл запрєтіть етово, Ейнштейна, — реготалася дівчинка, колишня відмінниця, колишня, бо школа вже давно стояла зачинена. — Нє запрєтіть, а возразіть єму хвастався. — Розповідала малявка, хизуючись, що знає такі складні слова, як «Ейнштейн».