Розділ «37»

Якби він дивився не на стіл, а вгору — чи зафіксував би малесенького комарика № 7, котрий саме звіряв свою мікропрограму з означеним об’єктом?

Після цього комашка нахилилася куцим дзьобиком — деталлю, яка особливо тяжко далася Тарасові.

І проблема тут полягала не в діаметрі трубочки, її Тарас легко зробив із діабетичного шприца, а в тому, що вона була заповнена «білим крокодилом». Дивним психотропом, чия концентрація була така мізерна, що найтонші аналізи судмедекспертизи сприймали розчин за чисту воду...

Скажімо, півграма могли накачати усіх мешканців мегаполісу, що розташувався оно ген за пагорбами.

Неважко уявити, чого вартував передоз у тоненькому дзьобику комарика № 7, що саме на мить завис над об’єктом,

а тоді легенько і впевнено впав на тім’я, поштовхом впорснувши туди усе, що мав.

Деякий час життя навколо ковчегу точилося за інструкцією, однак швидко все загупотіло, затупотіло, і переляканим тренованим очам охорони на екранах постала картинка, яка не осягалася — перший жах спалахнув, коли серед трупів було виявлено неживого двійника,

потім — коли уздріли наче застиглого на фото керманича; а коли зламали броню кабінету, то побачили оригінал, який сидів непорушно, упевнено впершись ліктями в папери, а скляним поглядом у люстру.

Ляскання автоматичних броньованих дверей щоразу виштовхувало надвір зграйку малесеньких комашок, ті одразу впевнено лягали на курс і щасливо досягали своїх джмеликів.

Переночувавши за інструкцією, джмелики з лагідним дзижчанням поринули туди, до дерева, на крону до «авіаматки», у відчинений отвір на голівці дрозда.

Ще одна ніч, ще один ранок, і пташина поринула на зворотний курс.

...До електрички протиснувся юнак із пошарпаним рюкзаком і допотопним футлярчиком; залізничний наряд байдуже ковзнув поглядом по ньому:

— Ану, приодкрой... — щоб побачити всередині опудало, та не якогось екзотичного птаха, бодай папуги, а простісінького дрозда — лише ідіот наважився б везти таку контрабанду.

Отож потяг щасливо рушив, і лише тоді Тарас повільно поліз усередину футлярчика.

Помилувався якусь мить дроздиком — так, аби погладити чубчик на пташині, потім стомлено вийняв звідти братову електробритву й почав повільно голити свою найпершу щетину на щоці.

За вікном весело пурхотіла зграйка справжніх щигликів, змагаючись перегнати локомотив; отак вони й сховалися всі разом за швидким горизонтом.