Розділ «37»

старенька брошурка Сядристого «Таємниці мікросвіту», це знайома річ, бо її Васько не раз йому підсовував, але без успіху;

а в ній кілька вирізок про «білого китайця», чи то пак «білого крокодила», найстрашнішу наркоту, — ось що здивувало;

а от ще статейки із загадками виробництва «білого» зілля, і що цікаво, усі зі шкільних хімічних олімпіад...

Оце був сюрприз.

В окремій коробочці в пакетиках були заготовочки з віброторчиками, мікротехнічними пристосунками — де лише він брав гроші, щоб купувати їх через інтернет?

Аж матір перестала плакати й тільки руками сплеснула:

— Звідкіля такі гроші?

Знала б мама, які ще скарби в отому футлярчику...

І тут Тараса осяйнуло — брат з авіагуртком майстрували дрони й продавали волонтерам, власне, таким шляхом Васько й опинився в бойовій зоні, де на його дрона і навелися залпи «градів», власне, й...

Тарас уперто струшує головою, аби прогнати здогадки, бо зараз треба холодний розум, щоб руки були тверді, щоб могли, як учив Сядристий, поштовхами діяти між ударами серця, щоби виріб не здригнувся.

...Доїхати до останньої станції.

Підійти вночі далі, поближче до кордону.

Дочекатися ранку, потім дочекатися сонця й обережно поставити на футлярчик вийнятого звідти «дрозда».

Від справжнього він відрізнявся ще й розмірами, а чорне пір’я тим, що пір’їни було зроблено з мембран, які перетворюють сонячне світло в електричну енергію.

Пташина поволі розправляла крила, набираючися сили, це як метелик, вилупившись із кокона, благає Бога, аби несподіваний дощ усе не зіпсував.

Коли пташина невпевнено знялася в повітря і сонячна сила підхопила-понесла її, Тарас ще довго стежив за небом, щоб тільки не одводити очей на лісосмугу, в якій треба обладнати гніздечко, ні, не для пташок, а для себе, маскуватися багато довгеньких днів.

...Якщо поглянути згори на віллу (а насправді це був чималий броньований ковчег), то вона була хороша, нагадувала супутникове зображення; хто аналізував картинку, не міг стримати посмішки — адже за старими інструкціями там ще й досі фабували вигорілу траву в зелений колір, хоча для потужних небесних інфра- та ультрателескопів таке маскування не становило жодної проблеми.

Повагу ж закордонних аналітиків викликали кілька ракетних «загород», вони були напхані різними калібрами, лякали також глибоко ешелоновані підступні пастки, не кажучи про примітивні, однак дуже ефективні мінні поля.

Ну, ще броньовані паркани, протитанкові вовчі ями, сенсори, сканери, вайзери і всіляка можлива автоматика, якої лише могла сягнути світова охоронна думка, отож фраза «що й миша не проскочить» набула нарешті реального значення.

Миша, але не пташка.