Розділ «30»

Довго дивилися одне на одного, аж доки Тарас вирішив:

— Дамо бій, — раптом зірвалося в нього.

— Ти здурів, — почала Людмила Іванівна, але з поглядів зрозуміла: усім соромно, що втекли.

— Отак і полишимо їх? — особливо соромилася Євка. — Щоб вони пішли собі вільно й наробили біди?

Вони утворили позицію, ретельно повикладавши на «бруствер» усю зброю, яка була, і її виявилося небагато. Не встигли вхопитися за неї, як за спинами почули скрип: зблискуючи вечірнім нікелем до них підкотився на велику військовий чоловік з сумкою.

— Хто такі? — українська вимова Сивого враз заспокоїла, вони почали показувати на хатину й пошепки розповідати, особливо про майбутню бойову сутичку.

— Хто такі? — знову запитав Сивий.

— Ми зв’язківці, — гордо відповіли волонтерки, вони не наважувалися вимовити свою абревіатуру «УЗАД», бо вона видавалася непристойною повигадує ж начальство дивні назви!

— Я шофер, тобто водій, — додав Тарас.

Сивий шморгнув на те носом:

— Бий мене сила Божа, — лише й спромігся і приховав у долоню виразну міміку.

Із сумом оглядав їхній арсенал, особливо дратувала двостволка й давній пістолет системи Коровіна, а ще ракетниця — все годилося, аби насмішити диверсантів, й розумів, що цього стане хіба на якусь хвилину сутички, і дивився на молодняк, як на вчорашніх, хороший вечірній настрій його швидко змінювався — він бо віз крізь теплий вечір повну сумку теплих буханок, вимінявши в селі на гуманітарний шоколад, крутив собі педалі і радісно нюхав забутий саморобний хліб, уява вкотре малювала, як привезе на блокпост і порадує хлопців; і от — на тобі, маєш.

Він сердився не так на них, як на себе, що недавно й сам був наївніший за них, і як війна все хутко поміняла.

— У мене є мисливська ліцензія, — похвалився на свою рушницю Тарас.

— Ви певні, що то були федерасти? Може, то наші укропи? — зблиснув останньою надією Сивий.

— Справді, все може бути, — підтримала рятівну думку Людмила Іванівна.

— Де там, — шепотіла Євка, — вони всі в чорних уніформах.

— Одностроях, — виправив Тарас.

— Тихенько тікайте відси, — порадив Сивий, але ті ще дужче нашорошились.

Сивий шкрябав свої сиві вуса, доки не надумав. Ще раз із сумом зиркнув на той будиночок, потім на молодняк, і зморшки на його чолі розгладились.