Розділ «22»

— Стривай, щоб не прийшлось потім знову мазюкатись. Пожалій себе, це ж складний грим.

— Ти що? Хіба не ті поліняки вкинув?

— А хтозна, не було коли вибирать, чорт його зна, може, доведеться повторяти заїзд.

Галя помилувалася собою наостанок, скривила «старечі» губки й невдоволено заховала дзеркальце.

Взагалі-то вона відчувала, що Мічурін бреше, бо, можливо, отак у дивний спосіб виявив приховане бажання інтиму? Але хто зна.

— Ти пожартував.

— Не кажи гоп, — відказав той. — Доведеться чекати.

— Що? Ночувати тут?

Мічурін не зміг стримати усмішки:

— А чого? Сідушка одкидається, вліземо в один мішок.

— Навіщо в один?

— Не мерзнути ж. Ні, ти не подумай...

Й раптом зірвався на сміх.

— Ідіот, — була відповідь.

— Ні, ну ти уяви: двоє геронтофілів у тісному мішку кувиркаються між собою, — розслаблено реготав, — ой, у гримі, ой не можу.

Зазнавши ліктем у бік, стримався.

Деякий час сиділи мовчки з вимкненою лампочкою, зі спогадами в нормальне давнє своє життя, женучи думку, чи повернеться коли?

— Може, нагрілося? — з надією прошепотіла вона про консерви.

Цієї миті далекий вибух гостро підкинув темряву. Потім здетонувало ще, і кілька разів потужніше.

Обидвоє вискочили з машини, почали хапатися одне за одного, скакати й верещати.