Розділ «22»

Перетрусили багажника, в салоні попіднімали навіть килимки.

— Да ви, небось, синочкі, і самі не на курорте? — старанно проскрипіла «бабця», — чем же греетесь, а? Вот, бєрітє-ка, ядрьониє, бєрьозовінькіє — і істопіть, і на шашличкі годяцца.

Бойовики ствердно перезирнулися.

— Подкаті-то, дєд.

«Дідусь», посилено газуючи, підкотив під бетоновану загорожу й почав кидати полінця по той бік.

— Защітнікі ви наші, — приказував за кожним. — Да забірайтє всьо, рєбятушкі.

— Харе, харе, дедушка, — запашів подякою старшой і, вийнявши з підсумка консерву, промовисто зважив у долоні. — Дєржі, бабка, подкрєпітісь-ка.

— Ой, спасіба, ой, спасіба, синочка, — підхопила банку «бабка» й похапцем заховала в сумку, — м’ясца-то уж давно не відєлі, дай вам Бог здоров’юшка.

Вчора сепарам розвантажили чимало з нового гум-конвою, щоправда, не все були консерви, а навпаки. Але тут дуже зручно — пакгаузи далеко од людських очей, та й дверима просто на трасу.

Важче було потім — пакувати у фури «двохсотих», вантажити «трьохсотих», не ганяти ж назад порожняк?

Автівка, гаркнувши неякісним пальним, вирулила на дорогу і, кашлянувши на прощання, покотилася геть.

— Фу, блін, аж упріла, — розмотала хустку «бабка».

— А я? — відгукнувся «старий», люто озирнувшись на куйбишевську промзону.

Хутко сутеніло, коли авто з причепом викотило на узвишшя і стало.

— Да, кофейку б не завадило, — муркнув «дідусь».

— Ге, у нас трофей є, — Галя урочисто видобула з сумки чималу консервну банку. — Дай ніж.

— Чекай холодним давитись.

Він виліз із машини, відкрив капот, притулив консерви до гарячого мотора і пірнув у салон.

Галя увімкнула світло й притулила дзеркальце під вітровим, зиркнула в нього — звідтіля прозирнуло молоденьке личко й приязно усміхнулося.

Вона вже почала було ватою витирати нашарування, як Мічурін ніжно торкнувся руки.