Розділ «19»

— Ну і от: голос одного з федеральних командирів надзвичайно чомусь нагадує ваш, пане добродію.

Він знову підскочив, але побачив на екранах себе, в яких він теж підскочив, і заспокоївся.

Чупакабра підійшла до того хлопця, що німо сидів на ящиках, щось шепнула, той підвівся й подався до виходу, за мить з’явившись на екранах, де він на розбитому горищі підкидав до прихованого мангала подертий руберойд, щоб краще курілося — маскування, блін.

Мічурін насилу відірвався від картинок і намагався пригадати, чим же допекла його ця курва. Треба сказати, що після контузії з ним часто траплялися такі випадання в моменти перезбудження.

— Мічуріне, — продовжувала м’яко вона, — а чому ви перейменувалися на Мічуріна, адже ви були Мустангом?

— Із зоологічних міркувань, — куцо пожартував він.

— Та ну?

— Не «та ну», а якого дідька ви мені шиєте якогось педерального ватажка? — відповів він так, як це завжди роблять юдеї: запитанням на запитання.

— Цього ватажка звуть Карабасом, і ніхто вам його не шиє, — пом’якшила й без того м’який голосок.

Сказано: курва.

— Ну і...?

— Бачте, осцилограми показали, що ваші з ним голоси дуже подібні і за акустичними, і за фазовими модуляціями, і за гармоніями...

— ...і по стакато, й піццікато, — не втримався Мічурін.

— І за домінантою, і за складовими шумових обертонами, — не вгавала вона. — А от у цього хлопця, — кивнула вона на того, хто щойно спустився з горища й знову тулився на ящиках, — голосок на диво схожий на верховоду казачків Буяна. Доганяєте?

Мічурін доганяв швидко, щоправда, не встигав розуміти, тобто відчував, яку гру затіває Чупакабра.

— Ні, не доганяю, — відрубав. — Поясніть.

— Ми з ефіру перехопили деякі новації федерастів, — скривила вона свої гарні губи, — вони вирішили застосувати на своїх позиціях заградотряди імені Дзєржинського, й чутка ця вже поширилися серед лугандонів.

«Через твоїх підсадних», — здогадався Мічурін.

— Ну, для кацапів заградотряди — звична справа, а от для кадировців ці фокуси огидні. Кумекаєте?

«Хай би тебе чорти кумекали».