Розділ 8 Сотник розповідає історію і потрапляє в історію

Старий рвав соковите, аж млосне листя.

— То як, домовилися ми? — спитав Куделін і ледь не до землі вклонився. А старий все патрав кукурудзу. — Домовилися?

— Ні, — сказав дід тихенько і продовжив свою роботу.

— Ні? — здивувався Куделін. — Чому ні? Як ні? Вони ж вас образили, дідусю, вони ж…

— Геть, — сказав дідусь. Голос у нього слабенький і тихий, але Куделіна як батогом вдарили, він здригнувся і почав задкувати. Потім зупинився, хотів ще щось сказати і не наважився. Задкував, задкував, потім сходи кам’яні. Пішов ними, довго дерся вгору, а видерся аж за хутором з покинутого колодязя у кущах. Виліз, отрусився, плюнув.

— От чортяка! Самому тепер доведеться! — Пішов до коня свого. — А все одно валізи мої будуть! Нікуди не дінуться! Мої! Чекай Париж отамана Куделіна! — сичав крізь зуби збуджений від переляку отаман.

А дід внизу кукурудзу все чистив. Коли підлетів кажан і сів йому на плече. Заторохтів щось на вухо. Зупинився старий, слухав неприємне щось, бо скривився. Схопив чавунок, куди кидав кукурудзу, вивалив початки на підлогу, подивився. У чавунку з’явилися зображення хатки, яку Чет шаблею посік, за те що Дубківського ковтнула. Заскрипів старий зубами, потім махнув рукою. Кажан полетів нагору, до бабці.

Куделін вже з хутора виїхав, метрів триста проїхав, думав, як далі бути. Коли вітер задув пилюкою прямо в очі, затулив отаман їх, потім відкрив, а перед ним бабуся стоїть. Аж здригнувся Куделін з переляку.

— А ти тут звідки?

— Дідусь до себе просить, — сказала стара.

— До себе? — Куделін посміхнувся і нагнав коня до хутора. Коли прискакав, стара вже там була.

— Швидка ти, бабусю, — здивувався отаман.

— Лізь, — сказала стара, коли до печі привела. Знову поліз отаман. Полетів, гепнувся, покотився, підхопився і вклонився старому, який кукурудзу чистив.

— Ну як, дідусю, згоден?

— Що хочеш?

— Дай мені чорних вершників, — попросив Куделін.

Старий всміхнувся.

— Ніхто, окрім них, у цій справі не допоможе, — пояснив отаман. — Бо стріляють втікачі занадто добре. Без чорних вершників ну ніяк. — Куделін ще нижче вклонився до старого. — Тільки ти мені оберіг дай, а то хто чорних вершників просто так побачить, той збожеволіє. Даси?

Старий кивнув головою. І чистив свою кукурудзу далі. Нігті в нього гостренькі були, наче кігті. Чи як ножі. Легко дерли соковите листя.

— Дякую тобі, дідусю, дякую! — Куделін вже на колінах був, уклонився перед старим і руку б поцілував, але не дав той своєї руки. Поплазував отаман до сходів, потім побіг нагору задоволений.