Розділ 8 Сотник розповідає історію і потрапляє в історію

Сотник розповідає історію і потрапляє в історію

Чет, Міра та Дубківський їхали полем. Дубківський примудрявся ще читати якийсь зошит. З будинку фон Шпіла він, як виявилося, узяв їх декілька.

— Що читаєш? — спитала Міра.

— Спогади барона. Про те, як все трапилося.

— Що саме?

— Що він оселився відлюдником на пагорбі, оточеному болотами.

— Хіба він там не завжди жив?

— Ні. У нього був будинок у селі, в Шпилівці. Там барон жив разом з жінкою і дітьми. Їх у нього було троє, старший син вчився у кадетському корпусі, а двоє доньок жили з батьками. Барон пише, що це було ідилічне життя. Він любив своїх селян, побудував для них школу, лікарню, церкву. І селяни його любили, аж поки не відбулися хвилювання 1905 року, які призвели до трагедії.

— Ваш чудовий народ їх убив? — спитала Міра з презирливою усмішкою. Дубківський скривився.

— Ну навіщо ви так, Міро! Просто люди вимагали собі землі. Це ж їхня земля! Українська земля мусить належати українцям, а не всяким там фонам! Селяни вимагали збільшити їм наділи. Але барон і слухати не схотів, поводився зухвало, сподівався на сотню козаків, яка була поблизу. Та потім сотню відкликали на охорону полювання харківського генерал-губернатора! Селяни довідалися про це і прийшли до будинку барона. Того, який був у Шпилівці. Ми проїздили обгорілі руїни, то вони. Так ось люди вимагали землі, а барон сказав, що не віддасть ані п’яді. Як пише барон, його розлютило, наскільки швидко селяни забули всю його доброту і почали вимагати ще більше. То він крикнув у вікно, що не буде розмовляти з невдячним бидлом. Дарма це він зробив. Бо тут же вам не якась Расєя, тут же була у свій час Гетьманщина, тут ще живі спомини про козацтво, тут зовсім інші люди! — схвильовано говорив сотник.

Міра зневажливо засміялася.

— Так, так! Інші люди! І вони не витримали! — Дубківський був у такому завзятті, що аж слиною пирскав. — Узяли і спалили будинок барона! На жаль, під час пожежі загинули обидві його доньки. А жінка померла за кілька тижнів. Не витримала загибелі доньок. Я чесно кажу про це, я зовсім не хочу виправдати ті вбивства. Просто хочу пояснити, що люди прагнули землі. Вони не прийшли грабувати, вони прийшли вимагати землю, на якій хотіли працювати! Але барон не дав їм землі, хоч мав тисячі десятин!

— Чому він мусив давати, це ж була його земля! — спитала Міра.

— Його, бо цар забрав землю у українців і роздав кому завгодно! Але це не правильно! До того ж селяни постраждали потім не менше. Бо були надіслані війська, бунтівників жорстоко покарали. Дванадцятьох повісили, ще двадцять сім відправили до Сибіру. Хіба селяни своїми життями і кров’ю не заплатили за свій гріх? — патетично спитав сотник. Міра не відповідала. Тоді він продовжив: — За рік Шпіл почав будувати новий будинок. Не в селі, яке він прокляв і не хотів бачити, а на пагорбі. Будував з кам’яних брил, які привозили залізницею з родовища десь на півдні. Всі дивувалися, яким чином ті брили переправлялися зі станції аж на місце будівництва. Бо ж барон не наймав селян, він був дуже розлючений на них.

— І як же він зміг побудувати будинок аж на пагорбі? — спитала Міра, якій не те щоб дуже було цікаво, але коли балакаєш, то час у дорозі швидше спливає.

— За допомогою Шпиля! Тобто спочатку барон найняв артіль з-під Курська, щоб возили брили від станції. Але місцеві селяни напали і прогнали заробітчан. Самі сподівалися отримати ту роботу. Але барон не хотів платити шпилівським мужикам, бо вважав їх винними у загибелі своєї родини. Він десь вичитав про Голема. Про штучну людину, яка б служила своєму господареві. Барон поїхав до Відня, там за великі гроші найняв одного рабина, який знав, як зробити Голема. Рабин приїхав сюди і зробив Шпиля.

— Як зробив?

— Барон так і не зміг дізнатися про спосіб. Рабин погодився зробити одного Голема, але не розповів, як їх робити. Барон пише, що основою для Голема було борошно, рабин замовив його біля ста пудів. Ще там різне, на кшталт цукру або яєць. Але головна таємниця в речовинах, які рабин привіз із собою. Барон каже, що з Відня прибуло кілька важких ящиків. Рабин разом з двома помічниками зачинився у підвалі охтирського будинку фон Шпіла, у великій залі, де зберігалися продукти, і пробув там шість днів. Невідомо, що він там робив, але коли вийшов, то слідом за ним виповз і Шпиль. Барон каже, що Голем був такий величезний, що по підвалу міг тільки повзати рачки. Ну, ми і самі бачили, який він. Шпиль не проходив у жодні двері, то довелося рити для нього окремий хід з підвалу. Про велетня в підвалі пішли чутки, приїхала поліція, але барон каже, що до цього часу він встиг переправити Шпиля на пагорби, де запланував будувати новий будинок. Він не хотів більше жити в Шпилівці, разом із селянами, яких ненавидів. Він не хотів їх бачити, але хотів контролювати їх, бо ж навколо залишалися його землі та ліси.

Міра слухала Дубківського, Чет дивився навколо, прислухався до всього та інколи кидав погляд на Міру. Закусував губу. Міра його хвилювала.