Розділ 10 Великі приготування і небачена битва

Великі приготування і небачена битва

В Охтирці на полк вже чекав професор Бар-Кончалаба, який був заарештований у Харкові за контрреволюційну діяльність. Бо ж чудовиськ досліджував. У губернському чека ні в кого жодних сумнівів не було, що ворог, бо ж на кого ще могли працювати всі ті відьми, чаклуни, чудовиська, як не на царат, контрреволюцію і світовий капіталізм! Професора допитували, але він своєї участі у змовах проти революції не визнавав, все лепетав про науку і дослідження. Хотіли його розстріляти, та несподівано надійшов наказ з Москви залишити цього видатного спеціаліста по чудовиськах, щоб він допомагав радянській владі. Співпрацювати Бар-Кончалаба погодився, та й що йому залишалося? Сидів під вартою у Харкові, писав доповідні про можливість використання чудовиськ у революційних цілях. Коли ось привезли його з Харкова. Не просто так, а аеропланом доправили, наче велике цабе. Бо наказ був, щоб швидко, а дороги неспокійні, банди так і рискали, то відправили повітрям. Тепер сидів професор і намагався зрозуміти, чого це приперли його у провінційну Охтирку. Казали, що якийсь панцерний потяг з Москви чекали. І їде тим потягом сам комісар Люшков зі спеціальним загоном. Поки чекали їх, допитали полонених Чета, Міру та Дубківського.

— Двох можна уже і до стінки, а бабу залишимо, — сказав Ліберман після допиту.

— А для чого баба? — спитав комполку.

— Буде як наживка. Я бачив, як велетень на неї реагував. Впевнений, що з дому пішов її шукати. Прийде до неї, а тут ми вже чекатимемо.

— Гармати готувати? — Єрофеєв вже готовий був наказати.

— Ти що, які гармати? Нам же велетень живий потрібен!

— Як же ти його живого візьмеш?

— Товариш Люшков везе спеціальне обладнання. Візьмемо! І відразу до Москви його. Там дослідять, знайдуть рецептуру і налагодять виробництво. Уявляєш, Андрію, коли у тебе буде тисяча ось таких велетнів! Які ані снарядів не бояться, ані куль! Коли один може загін цілий розкидати, наче іграшки якісь! — Ліберман захоплено закрутив головою.

— Панцирник прибув! — сповістив солдат, який примчав з вокзалу.

— Їдьмо! — наказав Ліберман.

Поїхали на станцію, яку охороняла ціла рота солдат. Панцирний потяг ощирився дулами гармат та кулеметів. З вантажних платформ з’їжджали трофейні панцирники англійського виробництва. Командували всім люди у шкіряних кашкетах і плащах. Це був спеціальний загін комісара Люшкова, якому доручили займатися питаннями використання чудовиськ для допомоги всесвітній революції. Сам комісар керував вивантаженням трьох величезних ящиків.

— Доброго дня, Генріху! — закричав Ліберман і зістрибнув з коня.

— А, Борю! Привіт! — обійнялися, поцілувалися. — Кажуть, ти знайшов дещо цікаве?

— Знайшов! А що це ти привіз?

— Поки таємниця, далі сам побачиш. Так, обережно! Обережно!

Поруч з Люшковим стояв якийсь чоловік у костюмі-трійці і пенсне. Виглядав, наче якийсь інтелігентський недобиток, ще й торохтів не по-нашому.

— Знайомтеся, це Ульріх Туазест, дуже талановитий інженер і великий прихильник всесвітньої революції з Німеччини, — представив іноземця Люшков. Інженер щось залепетав німецькою. Люшков кивнув головою і крикнув своїм бійцям: — Так, ставимо на віз! Обережно! Обережно! Добре!.Тепер везіть до штабу. І ми теж туди, треба все ретельно спланувати! Бо добрий план — це половина успіху! — Люшков підняв палець до неба. Він був зовсім молодий, йому виповнилося трохи більше двадцяти років, а вже он яку посаду обіймав! Дуже діяльний, енергійний, такі люди були революції і потрібні.

Поїхали до штабу, що займав охтирський будинок барона фон Шпіла. Там в окремій кімнаті зачинилися і балакали комісари Ліберман і Люшков. Всі плани на завтра обговорили і зараз згадували молодість у підпіллі, як боролися з царатом за нове життя.