Розділ 8 Сотник розповідає історію і потрапляє в історію

— Добре, — кивнула Міра. Чет підійшов до неї і прошепотів на вухо:

— Не подобається мені вона.

Міра узяла його руку і поклала на револьвер у себе, за поясом. Прошепотіла:

— Не хвилюйся.

Пішла з жінкою. Хлопці почали готуватися до ночівлі. Чет зв’язав коней, прип’яв їх до дерева поруч. Дубківський сховав у сіні валізи зі скарбами. Потім сіли вечеряти при місяці. Хазяйка винесла їм хліба, цибулю, сала шматок, кілька варених яєць та глечик молока. Їжу просту і безпечну. Це тобі не юшка якась, в яку підмішати можна бозна-що. Але і тут було не все просто.

— Молока не пий, — сказав Чет.

— Чому? — Дубківський відламав великий шматок хліба.

— Тобі вух мало?

— Гаразд, не буду. Може, тоді чаю собі зігріємо? Багаття розведемо? Невеличке, — попросився Дубківський.

— Не треба, — сказав Чет.

— Ну, будемо всухом’ятку, — погодився Дубківський, в якого вже не було сил сперечатися. Квапливо відламав ще кусман хліба.

— На завтра залиш, — пробурмотів Чет.

— На завтра? — Дубківський зітхнув, відламав половину того. Інше жував. — Ох, добре як, коли є, що їсти.

— Я перший чергую. Поспи. Потім ти будеш.

— Добре, — Дубківський швидко доїв свою пайку, потім підмостив собі під боки сіна, ним же і вкрився. Затих на кілька хвилин, наче вже і сопіти почав, але не заснув.

— Ти її кохаєш? — зненацька спитав сотник.

— Що? — Чет вже думав, що спить товариш.

— Міру кохаєш?

— Спи! — розізлився Чет.

— Я ж бачив. Як ти тоді кинувся за нею проти «вовчиків». Хоча це ж смерть була. Вірна смерть. І ти це розумів. Але кинувся Міру рятувати. Поліз у пекло, з шаблею наголо. Це таке тільки з кохання можна зробити, коли голову втратиш.