Розділ 8 Мечі наголо!

Ярошів рот і далі безперервно кричав... Корпус сам розвернувся, а правиця сама послала палицю на шолом. Із розвороту.

Ніхто з тих волинян, яким судилося вижити, цього не побачив, бо вони пильнували лише своїх безпосередніх противників.

Майже водночас Іванець Гавшин, один із тих, кому Дрозд наказав шукати, знайшов те, що було наказано: залізну трубу, з одного боку наглухо заковану залізом, із другого  — закриту дерев'яним колом, залитим воском. (Іванець не знав, що це пиж.) Схопивши «оце» в оберемок («Ох і важка!»), Іванець побіг назад, до брами, раптом щось ударило його в спину, він упав на кригу, відчув, що нижньої частини тіла неначе вже й немає, і з останніх сил штовхнув «оце»  — і воно сковзнуло по кризі до ополонки, яка утворилася від вогню,  — і там гулькнуло в темну воду.

А тим часом двоє угорців підхопили Лайоша за руки й потягли до табору  — швидше, швидше, швидше, не до пошани, треба скоріше доправити в безпечне місце.

Решта вихопила мечі (від списів у тісному бою було мало пуття). Вихопили мечі, щоби помститися.

І тоді прогримів вибух.

Плануючи вилазку, Дрозд бажав домогтися двох речей. Тому кілька волинян несли під полами жаристі трути. І ось Волчко, тихий, мовчазний Волчко, однією рукою розпоров лантух із порохом, спокійно подув на трут, який тримав у другій, і сунув його в розріз.

Вибух перелякав коней, частина яких узагалі понесла, інші вставали дибки, підставляючи під удар незахищене черево.

Приблизно третина волинян, що брали участь у вилазці, повернулася назад під прикриттям лучників, які били з валів.

 — Що з бомбардою?

Це були перші слова, які вимовив Людовик, коли прийшов до тями. Вимовив слабким голосом, кривлячись від болю.

Дивовижа, але звичайний шматок звичайного заліза, який колись вийшов із-під молота звичайного коваля, що ніколи не насмілювався кувати мечі чи захисні обладунки, пробив міланський шолом, та й не простого міланського майстра, а одного з найліпших.

Ніколи не боліла так Людовикові голова.

А тиша, що запанувала в наметі, уже була відповіддю.

 — Кажіть.

 — Та із самою бомбардою нічого не зробили. Зарядну камору втопили, до того ж ніхто точно не бачив, де саме.

А це вже не має значення, бо той штучний рів, який утворився через підпалений хмиз, на такій відстані, що туди можна з валів не лише дострелити, каменем докинути.

Без зарядної камори гармата  — як лук без тятиви. На майбутнє — на кожну гармату треба мати дві-три камори.

Треба відступати. Це рішення спочатку прийшло до Людовика, і лише потім він згадав аргументи.

Невдача під Брацлавом. І неминучий тепер татарський набіг на Угорщину. Так, на перший погляд падіння Белза перекриє ці удари по престижу, але це лише в тому разі, якщо місто впаде сьогодні. Від сили завтра. Бо якщо таяння снігів та криги, розлив річок застануть військо далеко від Угорщини, то значна затримка та великі втрати від голоду та хвороб неминучі.