Розділ 4 Кола по воді

Кола по воді

Князь Кейстут нічого не приховував від своєї дружини. Бо Бирута була варта того.

Він роздягся, жестом відіслав слуг  — здається, усі вірні, та й предмет розмови не такий уже і великий секрет, однак... Боги допомагають тому, хто не забув одягти кольчугу.

 — Гонець прискакав. Любарт жалує мене Берестейським уділом.  — Хоче, щоби ти більше йому допомагав. А ти допоможеш,  — у жіночому голосі не було й тіні сумнівів.

 — Допоможу. І не тільки тому, що за ним ми наступні.

 — До речі, лорд Дербі,  — два останніх слова далися литвинці погано, скалічила сильно,  — послав Казимирові виклик на двобій, бо той мало допомагає Орденові проти нас[44].

 — Пам'ятаю,  — Кейстут притулився до стіни.

Він із Бирутою зайняв кам'яну вежу, побудовану з допомогою німецьких майстрів. Ольгерд, попри жахливий мороз, розмістився в наметі. «Не хоче бути у вежі з одним виходом. Не вірить навіть мені до кінця. Утім, не лише мені. Він НІКОМУ не вірить».

 — Лорд спізнився. Англійські крижаки не поспіють до битви. Вони йдуть повільно, бо їхні луки не витримують наших морозів, то рухаються лише серед дня. А лицарі без лучників воювати бояться, тому й не поспішають. Поб'ємо ми крижаків. А потім я допоможу Любартові.  — Якщо не буде пізно.

Князь зітхнув.

 — Так. Але якщо Белз упаде, я поставлю Ольгерда перед вибором: або він зі мною, або я цього не забуду.

Кейстут сам повалив Явнута (якого не без підстав уважав дурнем), але не взяв влади до своїх рук, а посадив на великий стіл Ольгерда. І досі не мав підстав ремствувати. Ольгерд явно був найдалекоглядніший, найхитріший політик Східної Європи...

Можливо, не лише Східної.

Можливо, навіть не тільки Європи.

Але, траплялося, траплялося Ольгердові самого себе перехитрити, і тракайський князь боявся, що тепер саме той випадок. «Дайви[45] не можуть увійти, поки ти їх не запросиш, та якщо вже ввійдуть, то й тобі самому буде зле!»

Ліпше мати надійних союзників, аніж ненадійних підданих, проте Ольгерд уперто гне, щоби Любарт піддався йому. Може перегнути так, що аж трісне.

 — Допоможу,  — твердо сказав князь тракайський і берестейський. З цієї хвилини  — і берестейський.

Людовик Угорський не сумнівався, що гонець із Неаполя привіз якусь неприємну новину. Передчуття було таке. І не підвело воно, це передчуття.

 — Твоя милість, мало того, що дрібною групою не можна потикатися за міські мури, уже й поодинці в місті ходити не можна, хто один кудись піде, той щезає.