Зимові москіти
Воєвода Дрозд кивнув Єлизарові на лавку, мовляв, сідай.
— Ти точно німецькою розмовляєш так, що за німця приймають?
— Я, майн гауптман.
Це було не так дивно. Ще король Данило запрошував німців жити в містах своєї держави, те ж саме робили і його наступники. Навіть тепер у Белзі жила німецька родина, склеєна з уламків трьох. По чумі вижило троє німців із десятків двох, то вдівець узяв за себе вдову, і вони всиновили сироту. Дрозд і сам німецькою все розумів і міг пояснити, що йому треба. Проте видати себе за німця — навряд. Хоча в них говірок до біса! Воєвода був свідком, як двоє німців повсякчас перепитували один одного — багато чого не розуміли з першого разу. — Правда, кожен німець думає, що я з якоїсь іншої землі німецької. — Сьогодні вночі снігопад буде.
— Куди йти треба?
— Турів Кут знаєш?
— Як не знати!
— Умова в мене була з Васильком Єськовичем — як не поспіє до міста, хай когось до того Кута шле. Скажеш — обози відстали, пошарпати треба.
Поляки ані на приступ не лізли, ані герольда не присилали, точніше, один раз під'їхав, передав наказ короля відчинити ворота, вислухав у відповідь усе, що спало на думку захисникам, і поїхав собі.
На угорців чекають.
— Можна Кадьяна взяти із собою? Він також німецькою вміє лаятися. Ну, не так, як я, але цум тейфель, доннерветтер, цюрюк — ну чисто тобі п'яний німець.
— Добре. Хоча Василько тебе знає, про всяк випадок візьми, — і протяг Єлизарові клинок. Це був один із його кордів, той, який Дрозд найчастіше брав із собою на полювання. Ніяких дорогих прикрас на ньому не було, міг він опинитись у простого німецького найманця.
* * *Сніг дійсно валив із неба так, що витягни руку — і не побачиш пальців. Вітру, щоправда, не було, і це убезпечувало місто від штурму, бо середньовічне військо, закуте в залізо, не могло рухатися цілковито безшумно, а за такої погоди хоч хтось би, та впав. Утім, Дрозд вигнав на вали всіх, кого можна, навіть деяких жінок, що мали добрий слух.
Єлизар і Кадьян спустилися на мотузці, перейшли рів, у якому понад кригою було трохи води, і поповзли.
У таборі двох королів ніхто не вірив у можливість вилазки.
Із двох боків фортеці — річки, крига на яких порубана. Із напільного боку, підковою, вал окільного міста. Його здали без бою, бо захисників мало. До того ж відновити на ньому дерев'яні споруди не встигли. Ляхи з уграми виставили сильну заставу у проході, перебуваючи в упевненості, що подолати вкритий кригою вал можна, от тільки не можна зробити це непомітно.
Вони мали рацію. Точніше, вони мали б рацію, якби не одна обставина. Єлизар із Кадьяном доповзли до валу, поповзли вздовж нього, мацаючи руками. Як і всі середньовічні вали Східної Європи, белзький був побудований на каркасі. Половина зрубів-городень була забита ґрунтом, друга використовувалася, як житло чи склади.
Єлизар намацав приступок тієї городні, де жив раніше, — після того як став слугою ординським, переселився до дитинця.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Облога Белза» автора Когтянц Костянтин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5 Зимові москіти“ на сторінці 1. Приємного читання.