Розділ 2 Петля затягується

Петля затягується

Бояри просто внесли князя Семена на стіну. Головні сили ляхів отаборювалися з напільного боку фортеці, на правий беріг Бельші[10] та лівий беріг Речиці послали лише по корогві, які не сунулися на кригу, розуміючи, що порубана.

 — Гадаю, ще дві-три корогви вони послали на схід і південь. Прикритися.

Почувши слова воєводи, що підійшов нечутно, неначе дух, князь обернувся й мало не заволав  — біль із рани пішов по всьому тілу, неначе туди знову врізався меч.

Дрозд, якому й тридцяти не було (після одинадцяти років жорстокої війни та страшної пошесті, яку там, далі на захід, назвали «чорною смертю», молодий воєвода не був дивиною), жодним порухом жодного м'яза не дав зрозуміти, що побачив князеву слабкість,  — і князь був йому вдячний за це.

 — Їжі вистачить місяців на три.

 — Н-не будуть вони змором брати...  — затинаючись, відповів Семен Наримунтович.  — На стіни полізуть.

Дрозд кивнув, ще не знаючи, що частково він помиляється. Щонайбільше за півтора місяця потане сніг із кригою  — і все довкола вкриє вода.

 — Щось у них обозу майже немає...

 — Повідставав. Коней вони не жаліли.

 — А це ще що? З ними татари?

Дійсно, до табору підходила корогва, озброєна по-татарському. Татарською була й посадка вершників у сідлі.

 — А це,  — кривлячись від болю, прошептав князь,  — волохи. Передовий полк Людовика.

Семен Наримунтович помилявся. Корогва, яку виставило васальне Угорщині воєводство Марамурешті, дістала наказ не робити гака, ідучи на збірний пункт, а зразу прямувати на з'єднання з поляками. У польському війську були ще дві угорські, точніше  — наймані французька та боснійська корогви, які король Угорщини після торішнього походу залишив на постій у завойованій Галичині.

Дрозд знав, що Людовикові служать чимало волохів, але на полі бою не зустрічався з ними. Тобто, може, у великих боях зустрічався, та не звернув уваги, бо у великих боях досі командував лише невеликим загоном.

На штурм їх навряд чи пошлють, а от засипати стіни стрілами... Через голови штурмовиків  — це вони можуть. Щоправда, ми їм також дещо підготували.

 — Підготувалися добряче й усе розрахували... Ще хоча б тиждень, а ліпше два...

Князь кивнув. Він  — один із небагатьох  — розумів, навіщо Дроздові потрібно тягнути час.

 — Перемовини почнемо або якщо вони самі надішлють герольда, або коли надійде Людовик.