Розділ 8 Мечі наголо!

Битва під Брацлавом завершилася внічию, проте для Джанібека ця нічия була рівнозначна перемозі[112], бо чутки про підкріплення, яке підходить до Джанібека, та про напад Кулпи на Команію, кружляли по ворожому табору, і що більше командири галасували, що це брехня, то більше цим чуткам вірили.

Відступ половців і заколотників став неминучим.

Боярин Данило сидів посеред своєї юрти на сідлі, покладеному на килими. У кілька шарів були ці килими, ханські дарунки  — у скупості Джанібека й вороги не звинувачували.

Данило підняв голову, і дружинники здригнулися  — на них дивився старий дід.

 — Цар[113] не пошле війська знімати облогу з Белза,  — боярин ковтнув повітря.  — Половці захопили значну частину тутешніх запасів, на які він розраховував, тож Поділля не врятує Орду від голоду. Він іде на південь. Щоправда, він послав загони в набіг на Угорщину  — іншим шляхом, аніж відступають ті. І в інше місце  — половців тепер зі шляху на Команію не звернеш, поки вони перевірятимуть, як воно вдома, татари пограбують інші угорські землі. Та невідомо, як це подіє на Лайоша. Може, кинеться виручати своїх, а може, навпаки  — зрозуміє, що в царя мало залишилося війська, і вестиме війну далі. Скачіть, хлопці. Кожен своїм шляхом, аби хоч хтось добрався. Світлий князь має знати. Не буде більше допомоги від Джанібека.

Кейстут оглядав побудований хрестоносцями буквально за кілька днів дерев'яний замок.

Їхній звичайний прийом  — на кожній зайнятій території будувати опорні пункти. У минулому далеко не завжди вдавалося взяти навіть отакі примітивні укріплення, а якщо вдавалося, то ціною великих втрат, бувало, що й двадцять за одного. А потім  — новий похід крижаків, нові тимчасові замки. Аж поки міцно не захоплять цю територію. Так загинули пруси. Загинули або перетворилися на рабів.

Тепер у замку залишалися, головним чином, «гості» ордену, тобто ті, хто пішов на прощу[114] гріхи спокутувати. Ну й кілька братів  — теж, мабуть, вірять, що їх у раю чекають. Як би не помилилися!

Кейстут кивнув, заревли роги, і величезні санки з тараном поповзли до брами. Згори та з боків санки були прикриті плетінкою з лози, яку обшили шкірами і облили водою.

Певна річ, зі стін почався обстріл, проте по заборолах і по бійницях вдарили сотні найліпших стрільців.

Коли таранний віз опинився майже впритул до брами, на нього згори кинули кілька великих міхів, у які зразу ж увіткнулися запалювальні стріли.

Люди, які штовхали санки, кинулися урозтіч,  — правильно, подумав князь, такого полум'я дах не витримає.

І раптом почалися вибухи! Таран був фальшивкою.

Насправді санки везли бочки із запалювальною сумішшю, до того ж різною, та дві з порохом  — навчилися й ми робити!  — і тепер вони, запалені самими крижаками, вибухали, розкидаючи навколо вогняний дощ.

Брама, яку (на відміну від мурів) не облили водою, запалала.

Кейстут повернувся до одного із дружинників, що непогано володів німецькою.

 — Під'їдь і прокричи, що коли здадуться, то дарую життя. Потім викуп чи обмін. А як ні  — пощади не буде!

Воїн наблизився до стіни, але не встиг сказати й половини, коли в нього полетіли стріли. Дяка богам, добрий обладунок витримав.

«Ну що ж, самі винні».

Коли брама впала, Кейстут подав знак, і одні корогви кинулися до брами, позаду якої, зрозуміло, ще заздалегідь побудували барикаду (князь подумав: «Завал»), інші з драбинами кинулися до стін, а сотні стрільців метали стріли.