Розділ п’ятий Втікач і заручник

— Помиляєтесь, — Клим знову перейшов на «ви».

— То доведіть. Ми поговоримо про це. Продовжимо розмову.

— Де і коли?

— Щойно заберемося звідси. Поки ж не робіть різких рухів. Не провокуйте.

Зараз дуло сильно впиралося йому в бік крізь легке осіннє пальто.

Цікаво.

Почулося цокання копит по бруку — до них наближалася відкрита коляска.

Або так було задумано, або Кошовий впізнав чоловіка на козлах випадково. Конем правив перевдягнений візником поліцейський агент, один із численних підопічних Кароля Лінди. Його імені Клим не знав, та й за життя бачив раз чи два, коли доводилося діяти спільно з кримінальною поліцією. Але лице відклалося в пам’яті, дарма, що невиразне, як у більшості агентів. Кошовий підозрював — директор тюрми повідомив поліцію про втечу Ладного, там негайно вжили заходів, і стрілець, на відміну від Клима, навряд чи вгадає в цьому простецькому дядькові перевдягненого сищика. Захар явно перебував у ейфорії від вдало здійсненого плану й святкував перемогу. Що засліплювало й грало злі жарти навіть із більш досвідченими.

Упевненість у собі повернулася.

Відтак кураж випарувався.

Кошовому справді кортіло поговорити з Ладним сам на сам і послухати, що саме стрілець-утікач хоче від нього. Поліцейський навряд чи дасть це зробити. Адже далі все прогнозовано: завезе, куди скаже стрілець, за пересуванням уже наглядатимуть, Захара скрутять при першій-ліпшій нагоді, й більше Клим з ним не побалакає.

Віко смикалося.

Нарешті Кошовий зміг заспокоїти тик, торкнувшись ока пальцем. Ладний не перешкоджав, загалом даючи заручникові більше свободи руху.

Коляска наблизилася.

Всі довкола мовчали, ніби прощалися з померлим на цвинтарі.

— Уперед, пане Кошовий, — мовив стрілець, підштовхнувши його дулом. — Скоро все скінчиться. Й відразу почнеться нове. Ви здивуєтесь.

— Та куди вже більше. Здивований по самі вуха, — буркнув Клим.

— Поїхали, поїхали.

Кошовий легко стрибнув у коляску, вмостився на сидінні. Майнуло — можна легко вистрибнути, вигравши час, і все скінчиться раніше, ніж думає Ладний. Та один раз він уже невдало ризикнув. Крім того, опинився під захистом перевдягненого агента. Отже, поліція вже дбає про нього. Краще не робити різких рухів для власного блага. Тому дозволив Ладному сісти поруч, знову вперши револьвер у бік. Вільною рукою стрілець демонстративно зняв мазепинку, махнув нею, прощаючись, тоді наказав візникові:

— Рушай. На Клепарівську.[16]