Розділ п’ятий Втікач і заручник

— Чому саме тут? — поцікавився Клим.

— План малювали, — кинув стрілець.

— Хто?

— Яка різниця. Вистрибуйте, приїхали. Все скінчилося.

— Мені з вами йти?

— Якщо не боїтеся.

— А як боюся?

Замість відповісти Захар Ладний коротко реготнув.

Забравши дуло і вже ні на кого не звертаючи уваги, зістрибнув на землю, потоптав осінню траву, що лиш починала жухнути. Опустив правицю з пістолетом уздовж тулуба, підняв голову, — сильний, красивий, навіть вищий, ніж здавалося раніше! — підставив щасливе лице легенькому вітерцеві, який грався з верхівками грабів.

Кошовий перехопив погляд агента на козлах — той подавав знаки, тягнучи щось з-під поли.

Стрілець, хоч стояв спиною, раптом вловив рух.

Почав повертатися.

Постріл.

Куля влучила в голову, зупинивши Ладного в розвороті.

Бризнула кров, змішана з мозком.

Стрілець ще падав, як агент пригнувся, покотився з козел. Від гучного звуку рвонув незвичний до такого кінь, хоч побіг недалеко, зупинився, лишивши коляску як укриття. Поліцейський висунувся з-за неї, повів револьверним дулом, шукаючи, звідки пальнули.

Кошовий же присів, потім завалився на землю неакуратно, боком.

Перекотився, видихнув — і поплазував до Захара.

Щоб глянути в мертве, розволочене кулею обличчя.

Звісно, Клим не військовий.