Розділ п’ятий Втікач і заручник

Рухатися Кошовому було незручно. Стрілець перехопив лівою рукою його горло, затиснувши в замок, а дуло затиснутого в правиці револьвера притис до скроні. Це заважало заручникові дивитися прямо, і Клим бачив над собою склепіння колишнього монастиря. Час від часу Захар копав його коліном нижче спини, підганяючи, й Кошовий незграбно перебирав ногами, просуваючись далі. До всього, Ладний майже відразу розвернувся боком, аби не відкривати спину, й тепер сунув боком, прикритий ззаду стіною, а спереду — живим щитом. Тож Климові довелося перейти в такт січовику на приставний крок.

Наглядачі щось кричали, та розібрати було важкувато. З їхніми вигуками змішувалися крики в’язнів, які, своєю чергою, забивалися чим далі, тим гучнішим грюканням. Хтось уже для більшого ефекту лупив зсередини мисками й кухлями — Кошовий зрозумів це по звуках. Накази припинити негайно ніхто не думав виконувати, більше того — всякий раз відповіддю на подібну вимогу ставали сильніші удари. Що кричали з камер, Клим так само не міг до пуття розібрати.

Та все ж розумів: вони підбадьорюють утікача.

Коли так, його заручник не має серед мешканців Бригідок ані співчуття, ані підтримки. Тут вважають: Ладний усе робить правильно. Сам Захар теж щиро вірив у це, і Кошовий уже втратив надію переконати його.

Не лише надію — нагоду. Всі шанси поговорити й обговорити ситуацію здиміли, щойно він отримав револьвером по голові. Зараз, коли горлянка притиснута лещатами, Клим навіть при всьому бажанні не міг продовжити зі своїм несподіваним клієнтом переговори. Й навряд стрілець уже вважає його своїм помічником. Судячи з револьвера під нарами, не сприймав Клима серйозно від самого початку.

Герой війни мав план і ось тепер втілював його.

Успішно.

— Дайте пройти! Пропустіть! — волав Захар у нього над вухом, і від кожного такого вигуку Кошовий морщився, бо дзвеніло. — Я вб’ю його! Я стріляю, чуєте!

Доводячи серйозність намірів, Ладний знову пальнув у повітря. Згори сипнули вапняні крихти, кілька порошинок залетіло в око, Клим спробував забрати, й почув уже на свою адресу:

— Ти! Руки геть! Іди вперед!

— Та я… — прохрипів Кошовий, але за знайомою вже звичкою стрілець не дав договорити, копнув під зад, вимагаючи таким чином замовкнути.

Постріл у камерах зустріли радісно. Почулися оплески, мов у театрі, потому у двері загаратали з іще більшою силою. А втікач і заручник тим часом наблизилися до кінця коридору й завернули до виходу.

Тут Ладний зупинився. Клим нічого не встиг зрозуміти, як стрілець сильніше притиснув цівку до його скроні, знову дряпаючи шкіру, й рявкнув:

— Геть із дороги!

З чого Кошовий здогадався — на заваді стала серйозна перешкода. Відповідь не забарилася:

— Пане Кошовий, тут директор тюрми Йоганн Герцог! Чуєте мене?

— Та-ак, — прохрипів Клим, за що знову отримав копняка й короткий наказ:

— Мовчати!

— Пане Ладний, ми хочемо переговорів! — вів далі Герцог. — Назвіть ваші претензії, і ми розглянемо…

— В дупу! — не дав договорити Захар. — Отуди ви можете покласти всі скарги, мої та інших катованих патріотів! Тут порушуються закони! Тут тримають невинних людей!