TextBook Чому не буває колишніх поліцейських
Зінгера стривожили важкі кроки пізно ввечері на сходах.
Визирнувши з своїх дверей, побачив двох міцних хлопів, які волочили сходами вгору тіло, за ними — Клима, і злякався:
— Йой… Пане Кошовий… перепрошую… То мертвий?
Один «вантажник» без церемоній цитьнув на нього, та перший переляк минув, і Зінгер відчув себе домовласником, а отже — хазяїном. Запахнувши халат, ступив через поріг, тупнув узутою в капець ногою:
— Прошу пояснити, що відбувається!
Клим нічого не встиг сказати — Зінгер нарешті розгледів, кого несли, потягнув носом повітря, скривівся:
— Боже, пощо ви з ним так. Знав, що він схильний, але…
— Дуже прошу йти до себе, пане Зінгере, — стримано мовив Кошовий.
Машинально поправивши ярмулку на змокрілій від хвилювання лисині, домовласник ступив назад, двері зачинилися, Клим полегшено зітхнув.
А Магді не сподобався п’яний, мов чіп, Шацький. Та перша хвиля обурення зійшла швидко, і вона навіть похвалила Клима за винахідливість. Не кинув колегу в біді, тим більше — такого, як Йозеф. За ним справді потрібен нагляд, тож зробила те, чого Кошовий від її гонору не чекав: зняла з незваного й сплячого, вірніше — непритомного гостя черевики, вмостила на канапі й накрила картатим пледом. Клим намагався розказати, що сталося за день, та Магда знову повелася незвично, відмахнувшись:
— Климентію, потім. Завтра. Я втомилася сьогодні, поранених багато привезли.
На нього теж навалила втома. День усе ніяк не завершувався, і прискорити це можна було єдино правильним способом: заснути. Думав — не вийде, думки ніяк не впорядковувалися в голові. Та лиш торкнувся подушки, ніби провалився в густу приємну темряву.
Розбудили й змусили різко сісти на ліжку відразу два синхронних звуки. У вітальні щось впало на підлогу, а в двері грюкали. Магда теж розплющила очі, та не зірвалася, просто спитала:
— Що коїться знову? Другий такий ранок за три дні.
Не маючи відповіді, Клим встав, накинув халат, засунув босі ноги в домашні пантофлі й вийшов на звук, щільно причинивши двері. Стукали далі, а на підлозі вітальні біля канапи сидів, заплутавшись у штанях, розкуйовджений Шацький.
— Мені так соромно, пане Кошовий. Я…
— Потім, — відмахнувся Клим, навіть не спробувавши допомогти гостеві, відчинив і впустив Кароля Лінду.
Пройшовши, той зиркнув на Шацького, котрий тим часом спромігся підвестися, ніяк не прокоментував побачене, почав відразу:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Втікач із Бригідок » автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ десятий Чому не буває колишніх поліцейських“ на сторінці 1. Приємного читання.