Розділ п’ятий Втікач і заручник

— Але всі чекають суду! — підніс голос директор. — Вас як героя війни хотіли випустити під домашній арешт. Маю вже таке клопотання, і хоч не вирішую нічого, проте…

— До дідька! — знову гаркнув Ладний. — Я сам усе вирішив! Пропустіть мене, інакше я застрелю цього адвоката!

— Що вам зробив не так особисто пан Кошовий?

— Він служить вам! Такі, як він, заграють із владою! Нема правди й не буде з такими!

— Ви ж вимагали побачення саме з ним, пане Ладний!

— То вже моє діло! Цінуєте таких — бережіть їхні життя! Дайте пройти, а то я стрілятиму!

— Стріляйте! Що далі? Ким прикриєтесь?

Кошовий уже без упину кліпав оком, яке сіпав тик. Чомусь погрозу директора тюрми він не вважав блефом.

— Я не дамся просто так! — не вгавав Ладний. — Самі кажете: герой війни! Знаєте, як стріляю! Куля знайдеться для кожного! А смерть я вже бачив, мені втрачати нема чого!

— То про що говоримо? Стріляйте в заручника, та й по всьому!

— Ні-і-і! — вирвалося в Клима разом із хрипом. — Не тре-е-е…

Кричав у порожнечу — заручник вочевидь уже ні для кого нічого не значив.

— А він не хоче помирати! — вишкірився стрілець.

— Ніхто не хоче, — визнав Герцог. — Пане Ладний, я готовий зайняти місце адвоката. Його смерть насправді ні для кого нічого не важить. Маючи заручником мене, можете вести переговори й торгуватися.

— Хіба зараз не переговори?

— Я не почув ваших вимог. Тож нічого не можу запропонувати, окрім себе на місце пана Кошового.

— А вимога одна — я виходжу на свободу! Мене ні в чому не звинувачують! Я в цій справі лише свідок! І помагаю поліції, якщо треба! Не можу інакше довести, що не винен! Хоч так почуєте!

— Вас чують, пане Ладний! Поверніться в камеру — і обіцяю забути про цей інцидент! Зроблю все можливе, аби про нього не згадали в поліції! Й вашу справу розглянуть уважно, з чистого аркуша!

— А я не хочу справи! — крикнув Захар, і в голосі вперше почувся відчай. — Не хочу! Я нікого не вбивав!

— У цьому мають переконатися…