Розділ четвертий Інший спосіб вийти з тюрми

— Логічно.

– Її хотів захищати. Тому спершу до їхніх дверей кинувся. Штовхнув — прочинені, світло горить, нікого нема. Слава Богу святому, думаю. Тоді — назад, через тіло стрибнув, вискочив на вулицю. Туди, сюди — не видно нічого й нікого. Побіг до перехрестя, була думка поліціянтів гукнути. Аж тут ідуть вони самі назустріч. Я їм махаю руками, вони на мене наставляють зброю. Е, думаю, зараз не розберуться, палити почнуть, то ж ніби військовий патруль, часи воєнні. Розвернувся, пішов назад, їм ще знаки подавав — за мною, мовляв. Наздогнали, збили з ніг. Все, я тут.

Кошовий згадав слова Віхури про наставлену на патрульних зброю.

А ще — про чоловіка нізвідки, котрий послав патруль в напрямку місця пригоди.

Складається.

Сіпнулося віко.

— Ви розказали все це в поліції?

— Так іще капралу австрійському пояснював! Мене слухати ніхто не хотів! Ані на місці, ані потім, у поліції! Та я до тями прийшов лиш недавно! Тоді й про адвоката мова зайшла!

Отож.

Лишилося розібратися, хто порадив стрільцеві саме його й чому, але то вже деталі. Зараз Кошовий уже зовсім не шкодував, що погодився вислухати Ладного.

— Якщо вас утішить, Захаре, скажу: шанси витягнути вас із зали суду є, й то досить великі. Маса розбіжностей, які не врахувало слідство. Різні деталі, котрі не стикуються. Я притисну прокурора до стіни, а присяжні…

Стрілець виставив перед собою руку.

— Що?

— Я вже казав — до суду не піду. Визволяйте так. Самі ж кажете — поліція не в усьому розібралася.

— Але формально, Захаре, на цьому етапі все проти вас. І сповідь, будь вона неладна. І револьвер. І те, що ви ревнували колишню кохану до жертви й мали намір поквитатися. Кров інженера на одязі. Нарешті, ваш учорашній стан… Ви ж випивали, що може означати: підігрівали себе, набиралися сміливості.

— Так і було. Лиш сміливість не для вбивства. На фронті я стріляв у москалів, будучи цілком тверезим.

— Це так само треба доводити, Захаре. Ну, що ви збиралися не битися, а миритися.

– І поки не доведу — сидітиму тут?

— Кажу ж вам: спосіб, який ви задумали, не годиться. Тож наберіться терпіння й дочекайтеся суду. І вже з зали, можете мені повірити, ви маєте всі шанси вийти виправданою, а отже — вільною людиною.

— Ні, — відчеканив Ладний.