— Бачив таких. Знаю. Розумію. Поділяю. Далі?
Стрілець облизав сухі губи.
— Та компанія повернула мене на землю.
— Що це означає?
— Побачив, з ким я поруч. Зрозумів — не те середовище, треба братися за розум. Давно запрошували у наші вишкільні табори, стрілецтво знову гуртується. Все тягнув, зволікав, не був готовий. А вчора ніби просвітлення настало: не так живу, не тим займаюсь, не з тими говорю, не про те думаю. Нове життя не почнеш, поки не завершиш усі справи зі старого. Так чи ні?
— Авжеж, — Клим ствердно кивнув.
— Рішення покінчити з Оксаною і Косацьким прийшло тоді ж, остаточно.
— Чекайте — покінчити?
— Ви не так зрозуміли.
— Як почув, — Кошовий розвів руками.
— Оксана покінчила зі мною… з нами ще раніше. Я ж не міг відпустити її дотепер. Тож вирішив прийти до неї, вибачитися за все й визнати: все, більше я не журитимуся, не горюватиму. Все минуло, все пережив. Треба дорослішати, життя не скінчилося. Йшов пішки, по дорозі складав правильні слова в голові. Навіть вголос проговорював, на мене люди озиралися.
— Рішення мудре, — погодився Клим. — Ще й враховуючи ваші обставини…
— Коли дістався Снопкова, вже майже стемніло. Міг би раніше. Та по дорозі… Як би це сказати… Для хоробрості…
— Там є кілька питних закладів, — кивнув Кошовий, подумки вже прикидаючи маршрут і плануючи пройтися Захаровим шляхом, аби знайти й опитати свідків. — Випили. Зрозуміло. Далі.
— А далі дійшов до кам’яниці, в якій мешкали Оксана зі своїм інженером. Зайшов у браму й побачив його на землі. Мертвого.
Це прозвучало буденно, тож до Кошового не відразу дійшло — ось ключовий момент.
— Докладніше звідси, — сказав.
— Нема, про що особливо говорити. Спершу не впізнав Олеся. Кажу ж, темно вже було. Побачив людину на землі, кинувся до неї. Чоловік лежав лицем униз. Лапнув — рідке, зрозумів, що кров, набачився ж такого, не раз мастився. Перевернув, глянув, ще й лице рукавом обтер. Бачу — Косацький! Ох ти ж, думаю! Застрелили, в потилицю. Ззаду підійшли. І так здалося — він ще не зовсім холодний. Вбивця поруч десь. Ну, таке відчуття, а я ж іще випив…
Тепер очі стрільця знову блищали, він говорив уривчасто, випльовуючи фрази. Й Клим бачив — Захар заново переживає вчорашню пригоду.
— Звівся я на рівні ноги. Пістоля з кишені витяг. Хотів кричати — слова ось тут, — торкнувся пальцями горла, — застрягли. Відчував лиш, що мукаю, мов корова. Не труп мене заскочив, хоча це теж. Зрозумійте — Оксана ж десь поруч мала бути. За її життя злякався. Бо прийшли по інженера, хто б це не був і з якої б причини. А моя Оксана могла бути десь поруч. Свідок, хіба ні?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Втікач із Бригідок » автора Кокотюха А.А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ четвертий Інший спосіб вийти з тюрми“ на сторінці 7. Приємного читання.