Розділ «Частина перша Оповиті млою і хмарами»

Застібка із зуба улюбленого коня, або Яке воно – еталонне поховання кіммерійця?

Кіммерійські еталонні – визначення археологів – поховання знайдено біля села Балки Васильківського району Запорізької області. Поховання (в археологів за номерами «два» і «п’ять») впущені у давньоямний курган висотою 10 м. У дерев’яному зрубі поховання № 2 знаходився кістяк чоловіка 50 років у витягнутому стані з розворотом голови на захід. При ньому знайдено: залізний кинджал з навершям у вигляді валика та перехрестям зі звисаючими трикутниками на кінцях, золота облямівка; незмінний у кочівників-воїнів (та й не тільки воїнів) точильний брусок та кремневий відщеп; біля ніг – чорнолощена посудина, золота бляшка з розеткою в центрі, а ще – застібка. Та не проста, а – із зуба коня, і цим все сказано. Це чи не єдина така річ – із зуба коня – знайдена у вічних домівках кочівників. Певно, то був колись улюблений кінь, якщо кіммерієць – виявляється, кіммерійці, суворі й безжалісні воїни, по-своєму страждали сентиментальністю чи якимось іншим, схожим почуттям – залишив собі зуб любого коня на загадку, на вічну пам’ять. А помираючи, забрав його з собою на той світ. Браво, кіммерійце! Цим зубом улюбленого коня ти нам поближчав!

У похованні № 5 кіммерійця впущено в дерев’яний зруб, зсередини оштукатурений та пофарбований червоною фарбою – символ вічного життя! Небіжчик лежав у скорченому стані головою на схід. При ньому знайшли: на черепі віночок у вигляді бронзової стрічки, золоту масивну сережку – покійник за життя свого земного носив її у вусі, і вона, певно, здалеку блищала проти сонця; бронзовий кинджал, точильний брусок, бронзовий ніж – колодач, в кутку – кістки барана (напутна їжа), дерев’яну посудину із золотими платівками-облямівками, бронзові вудила, набір наконечників до стріл та застібки.

Обидві могили належали кіммерійським воїнам, похованим з проміжком часу не більше, як у кілька десятків років – середина VIII – початок VII ст. до н. е.

Ще одна вічна хата кіммерійського воїна була знайдена неподалік с. Бутенки на Полтавщині. Належала кінному верхівцю. Речі разом з перепаленими кістками покладені у яму глибиною трохи більше метра. Разом з кістками – бронзові вудила, бляхи, бронзові браслети та вістря до стріл, залізні наконечники до списа.

Над ямою, загорнувши її, кіммерійці – воїни-однополчани? – поставили дубовий стовп, аби позначити місце поховання свого друга (могильного горбика чомусь не насипали) і помчали далі на своїх летючих конях… Як виявилось – у віки.

Де вони самі знайшли свій вічний спочивок – хто тепер скаже?

Але ж знайшли, адже з того світу в цей ще ніхто не повертався. Усім від давніх давен і по наші дні і в майбутньому – вистачало, вистачає і вистачатиме місця на тім світі – який же він, напевно, превеликий!..

Кіммерієць і скіф в одній могилі?

Братська могила – спільна могила, в якій поховані ті, хто загинув на війні або в боротьбі за спільну справу.

Словник української мови. Т. 1. С. 231

Археологи і таку могилу знайшли. У якій віки – ба, ба тисячоліття! – спочивають двоє антагоністів – кіммерієць і скіф. Ті, які ненавиділи за життя один одного і один одного намагалися знищити. Чи – бодай підкорити. Скіфи вибивали кіммерійців з Причорномор’я, кіммерійці відборювали право на Причорномор’я, що до приходу туди скіфів було їхньою батьківщиною. Відборювали і програли. І зникли, а край їхній, Кіммерія, став звідтоді Скіфією. Але двоє з них лежать в одній могилі як побратими, хоча братньою ту могилу і не назвеш.

Це біля Олександрівки Новомосковського району Дніпропетровської області. Курган чомусь безіменний, в археологів під номером шість. У 1977 році його дослідила археолог Ф. Ковальова (там була зона зрошувальної системи учбового господарства «Самарське» і могила йшла під ніж бульдозера – Ковальова рятувала те, що можна було врятувати).

Курган звідтоді знаний ще й тому, що то виявилося одне з небагатьох скіфських поховань, здійснене у дерев’яній колоді, що правила за труну-домовину. (Колоду, видовбану зсередини, слов’яни споконвіку використовували як вулик, човен, ночви і т. ін. А ще у ній ховали небіжчиків – в давні часи колода була попередницею домовини. На колодах біля дворів сиділи вечорами з сусідами, колодки відігравали й роль дерев’яних кайданів, які в старовину надівали на ноги, руки, шию заарештованого, диба.)

Висота кургану була трохи менше метра, діаметр – 30 м. У насипі – залишки тризни. По кіммерійцю і по скіфу. Основне поховання – кіммерійське. Ясно, що він пішов раніше на той світ – може, скіфи його і вбили? А ось скіфа поховали – підховали – в чужій могилі. Впустили його в кіммерійську, аби не мати мороки з насипанням нової. Мовляв, помиряться на тім світі, свої ж, як кажуть, люди. Поховали в овальній ямі з дерев’яним перекриттям. Скіф упокоївся у видовбаній колоді на спині, на ньому – платівчастий обладунок, що складався з панцира, штанів та шолома. Біля колоди поклали два списи, сагайдак, фібулу, дерев’яну чашу із золотими обкладками, аби колоднику було з чого на тім світі пити (а втім, у пізніші часи, вже на Русі колодником називали арештанта, в’язня у колодках). А ще поклали меч у золотих піхвах, бляшку у вигляді жука скарабея… Жаль, що спільну могилу кіммерійця та скіфа розкопали – хай би земля їм була пухом!..

Ось що ще залишилося в науці від загадкових племен кіммерійців.

Перше.

Кіммерійський вік і ярус (від назви племен кіммерійців) – середній вік пліоценової епохи неогенового періоду[15] та відклади, що утворилися на той час. На Україні відклади кіммерійського віку і ярусу (глини, піски, пісковики, вапняки) поширені в Причорноморській западині. Їхня потужність – 120 мільйонів років. З ними пов’язані поклади бурих залізняків (Керченський залізорудний басейн).

Друге.

Кіммерійська складчастість (від назви племен кіммерійців) – деформації земної кори, що відбулися в середині й кінці мезозойської ери. Проявилась у вигляді потужних складко– і гороутворюючих процесів інтрузивного і ефузивного магматизму. Виділяють кілька фаз К. с., основні з них – давньокіммерійська (в кінці тріасового періоду) і пізньокіммерійська (в кінці юрського періоду). Під впливом К. с. на місці півостровів Кримського, Індокитаю, Мангишлаку, Таймиру та північної частини Іранського нагір’я виникли гірські складчасті системи, які пізніше зазнали впливу альпійської складчастості.