Розділ «19. Спорожніла набережна»

— Кажу ж тобі — ні. Комп’ютером я не володію, про той скайп лише чула, що його неможливо підслухати.

— З точки зору конспірації це справді найнадійніший зв’язок. Недаремно феесбешники домоглися від провайдерів ключів для дешифрування скайпу.

— Бланк сказав, хто замовник терактів? — напосідалася прокурорша.

— Ті, хто зацікавлений у паніці в Україні напередодні європейського чемпіонату з футболу та парламентських виборів.

— Судячи із брехні у російській пресі, нібито наслідок учорашніх терактів — восьмеро вбитих, нескладно здогадатися, звідки вітер віє.

— Так, Маргарито Архипівно, Бланк казав, що все спробують звалити на Хазяїна та американців.

— Мабуть, тому вони й попередили завчасно. Юрку, а тепер, після вибухів, — навіщо тобі Бланк?

— Думаю, він може дати ще якусь інформацію про замовників терактів, а головне — про їхню мету та подальші плани. Я намагався з Йосипом зв’язатися, але виявилося, що його координати у скайпі видалені.

— Тоді треба виходити на Шахсуварова.

— Ризиковано — адже якщо про мою активність у цій справі дізнається начальство…

— Розумію. Слухай, а чи не пошукати Бланка через ту ворожку — Людмилу?

— Хіба Ви не чули? — здивувався капітан. — Вона постриглася у черниці в Кирилівському монастирі, припинила спілкування з усіма знайомими і навіть родичами. Я був поткнувся, то черниці такий лемент здійняли!

— Ти ба! Це часом не той монастир, що відсудив собі будівлю в інтернату для дітей-інвалідів?

— Так, він. Кажуть, Людмила, точніше тепер черниця Лукерія, мітить у його ігумені.

— Он воно що! Ну, грошва там добра крутиться — і без усяких податків та наїздів перевіряльників. Добре, Юрко, схожу я до «матушки Лукерії». Гадаю, вона не відмовить мені у душпастирській розмові — маю я дещо на той монастир. Може, Людмила-Лукерія і справді знає, як розшукати Бланка.

— Людмила більше контактувала з таким собі Тедом Россманом, він же Фьодар Рассомахін, він же Транихиїл. Якщо вона не знає, де Бланк — розпитайте, будь ласка, про Теда. Це дослідник, який також працює на Шахсуварова, і мав контакти з Бланком.

— Дожилися! Я — орденоносна працівниця прокуратури, заслужена юристка, між іншим, на оперативних побігеньках в того, хто мені у сини годиться, — жінка жартома тицьнула йому у обличчя тюльпановим оберемком. — Не хвилюйся, якщо Людмила щось знає про Йосипа чи Теда, мені розповість неодмінно. Все, бувай, — «заслужена та орденоносна» несподівано легко звелася на ноги і почимчикувала набережною.

На околицях Кам’яної могили на Велесі панував жовтень. Тумани насичували ранки важкою прохолодною вологою. Характерники — Іван, Олег, Мстислав та Мечислав — дісталися орбітального двійника Землі у той самий спосіб, що й минулого разу — крізь браму у Кам’яній могилі, яку їм відчинив Триголос. Інші члени Ордену лишилися у Дніпропетровську — мали там несподіваний клопіт через серію вибухів.

До інопланетної експедиції Іван дозволив долучитися й колишньому малолітньому волоцюзі Денові. Тезка планети, а заразом один із її богів — Велес — виявив до козаків свою традиційну «божественну» гостинність. Снідали кислим молоком та гарячим хлібом, змащуючи його темним медом. Сьогодні ж мали лаштуватися у далеку дорогу — на північний схід, до Моксельського каганату. Втім, далеким їхній шлях можна було назвати лише умовно — якщо прокладати його на мапі. Бог, як і обіцяв, добре підготував експедицію — його посланці потай розмістили та активували стаціонарну браму переходу. Крізь неї характерники мали потрапити до столиці каганату — міста Моксель, розташованої на березі однойменної річки. Сам Велес, як і попереджав, з ними не пішов. Адже Моксель являла собою країну, підвладну іншим богам. А поміж богами — не те, що між їхніми служителями — шанується та неодмінно дотримується принцип непорушності меж юрисдикції, так би мовити.

Сонце прогнало туман, і з тераси, де відбувалося снідання, відкрився веселий краєвид на вже знайоме характерникам село, що виднілося оддалік.