Розділ «13. Макакова еквілібристика»

Скільки Макака себе пам’ятав, йому жодного разу не доводилося потрапляти до лікарні. Востаннє, мабуть, коли народився. Волоцюзі навіть подобалося, що до нього уважно та співчутливо ставиться літній лікар-хірург, який вправляв йому вивих коліна та накладав гіпс на гомілку. А надто — молода медсестричка, яка так прикольно ніяковіла від його зацікавлених поглядів та двозначних жартів.

Крім болю від травм, було ще кілька обставин, які затьмарювали його перебування у лікарні, — новенькі пластикові кайданки з гордовитим написом «Зроблено в Україні», якими Макаку припнули до ліжка, ґрати на вікні палати та міліціонер у коридорі на стільці біля дверей. Здається, той молодий служивий залицявся до медичної сестри успішніше за волоцюгу.

— Отже, Макаре, чому Ви вирішили, що Томас збирається неодмінно Вас убити? — вкотре перепитував його слідчий — лисуватий, огрядний вусань у цивільному костюмі з відстороненим, як здавалося, поглядом карих очей за окулярами у тонкій оправі.

— Я ж кажу, що він ніколи б не став пропонувати нам пити, та ще й зранку. Крім того, те віскі не випускають у літрових пляшках — лише по нуль сімдесят п’ять.

— Звідки Вам про це відомо? — на думку Макаки, слідчий вдавав із себе інтелігента, звертаючись до нього на «Ви».

— Знайомий вантажник із супермаркету розповідав. Він колекціонує пляшки з-під віскі.

— Непереконливо…

— Ну, видно було, що Томас щось замислив. Шкурою я це відчув.

— Припустимо. Отже, Ви усвідомили загрозу — і що було далі?

— Придумав для того гада байку, яка його мала зацікавити, щоб відтягти час.

— Яку саме байку?

— Там довга історія.

— А хіба ми кудись поспішаємо? — слідчий, наче ненароком, поглянув на припнуту кайданками до ліжка ліву руку волоцюги. — Погляньте на Ваші обставини з боку слідства: господарка квартири, де ви мешкали, про вас сном-духом не знає. Вона здавала квартиру якійсь жінці, а зовсім не вам із Василем…

— А от ви у Василя й запитайте…

— Знайшли ми Василя, під диваном, у тій самій квартирі… мертвим. Отруївся він вашим віскі.

— Не моїм!!. — Макак сіпнувся, та одразу скривився від болю.

— А звідки відомо, що не Вашим? Відбитки пальців у квартирі вказують на те, що там нікого третього не було.

— Та він постирав їх…

— А от отрута у віскарі справді була, — слідчий наче не звернув уваги на останні слова волоцюги. — Розповідайте, навіщо Вам знадобилося труїти Василя Остапенка.

— Я не труїв…