Розділ четвертий «DER TARFERKEIT»

— ПЛЯМО, НЕ СМІЙ!

Це кричав Цезар, і Кошовий миттю розвернувся до побитого противника, за якого легковажно забув.

Той сидів на підлозі, наставивши на Клима револьверне дуло.

— Вб’ю! Вб’ю! — горлав Пляма, зовсім втративши обережність та залишки тверезого розуму. — Всі геть! Геть від нього! Стріляю!

— ПЛЯМО! Хто-небудь!

Часу на роздуми вже не було.

Кошовий скочив убік.

Бах!

Куля розбила пляшку за шинквасом.

Кельнер, не чекаючи нічого подібного, присів.

— Що тут таке?

Всі присутні разом озирнулися на строгий, розлючений голос, який прозвучав у запалій враз лункій тиші гучніше за постріл. Пляма теж глянув у той бік, й Клим, скориставшись зручною нагодою, підбіг та вдарив ногою по його руці.

Незграбно.

Та револьвер вибив.

— Пане Кошовий, слово честі, поки вами тут не пахнуло — все в нас було тихо. Тобто, як завжди, — сказав той самий голос, трохи шепелявлячи. — Не радий вас бачити, й ви це знаєте.

— Знаю, пане Тимо, — відповів Клим, перевівши подих. — Але ви ще менше зрадієте тому, що я вам зараз скажу.

Вони не бачились два роки. За цей час Єжи Тима встиг відпустити пишні вуса, котрі робили його старшим, хоч і соліднішим, і почав носити краватку. Говорячи до Кошового, поправляв її вузол, з чого напрошувався висновок: злодійський король досі не звик до неї.

Він вийшов на шум з дверей, котрі були в глибині бару, за шинквасом. Там розташувалося кілька невеличких кімнат, одна з яких свого часу стала притулком для Клима й Магди та на короткий час — їхнім першим любовним гніздечком. Зазвичай же там усамітнювалися з повіями, знаходили прихисток злодії та сумнівні особи, а також проводилися секретні зустрічі й перемовини. Кошовий підозрював — Тиму знайде там. Й навіть не здивувався, побачивши поруч елегантно вбраного худого, схожого лицем на верткого міського щура чоловіка.

— З вами теж давно не бачилися, пане Каролю.

— Отож, — кивнув колишній керівник поліцейської агентури Кароль Лінда. — Мабуть, маєте дуже поважну причину, раз забули про обережність, ще й привели з собою пана Шацького. Не боїтеся, бачу.