Розділ четвертий «DER TARFERKEIT»

— Хтозна, може, я всі два роки думав й вирішив нарешті попросити пробачення. Ще й випити мирову з ним.

— Не викликайте вовка з лісу, пане Кошовий. Не хочете горілки — йдіть собі.

Клим знову глянув на Шацького. Наморщив лоба, шукаючи потрібні слова. Просто так він піти не міг, хоч розумів — йому роблять єдину прийнятну за цих обставин пропозицію. Поки слів не було, вирішив говорити далі, заговорювати невблаганного кельнера.

Аж раптом відчув рух ліворуч від себе.

— Пане Кошовий! — зойкнув Йозеф.

Сильна рука лягла на плече.

— Я виведу, пане Цезарю.

Сіпнулося віко.

Клим повернувся, в русі вивільняючи плече.

— І хто в нас тут?

На нього дивився молодий, років двадцяти батяр, праву половину лиця якого потворила родима пляма. Від молодика відгонило недавно випитим, очі блищали, він явно працював на публіку.

— Я — Кшись Пляма, і мене всі знають.

Ну звісно, як же ще такого прозвати...

— Знають тут мене, — мовив Кошовий. — Ось, пан Цезар не дасть збрехати. Й то давно. Коли ми познайомилися з ним, ти ще просив у матусі цицьку, — він навмисне взяв такий тон, провокуючи батяра й тим самим змушуючи того відкрити слабкі сторони в обороні. — Тепер, бачу, ти дуже тішишся з дозволу заходити сюди, в поважне товариство. Інакше сидів би, де посадили, й чекав, поки дорослі залагодять свої справи.

Пляма сплюнув, цілячи Климові на черевик, і йому вдалося.

— Коли вже пан Цезар хоче когось пригостити, то на таких не варто тратити бачерувку[21].

Не питаючи дозволу, батяр жестом фокусника підхопив ближчу до нього чарку, перехилив, і, ставлячи назад, хитнувся. Аж зараз Кошовий переконався, яким Пляма був насправді п’яним. Поведінки, зухвалої навіть «Під вошею», це не вибачало. Але бодай пояснювало.

— Тобі тут дозволено задурно? — він перевів погляд на кельнера. — Пане Цезарю, щось помінялося за два роки? Пан Тима поміняв правила, батяри можуть не платити?

— Тебе не кликали, Плямо, — сухо мовив кельнер. — То наші справи.

— А хто сказав, що Кшиштоф Пляма не платить? — вигукнув той, у голосі забриніла неочікувана для Клима хлопчача образа. — Пане Цезарю, хіба не я пригощаю товариство? Хіба ви не мали від Плями зиску?