Розділ четвертий «DER TARFERKEIT»

— Прошу дуже триматися обережніше, пане Кошовий, — озвався з-за спини Шацький.

Схоже, дантист теж відчув підвищену небезпеку.

— Ми лиш дещо запитаємо, — кинув Клим через плече. — А вважати треба вам. Не відходьте далеко й по можливості не пускайте нічого собі за спину.

— А як зайдуть?

— Кричіть. Ще краще — тікайте, не соромно.

Сказавши так, він впевнено рушив через зал до шинквасу, не озираючись по сторонах. Йозеф не відставав, і аж тепер на обох звернули увагу. Та поки на Кошового дивилися як на людину, котра не вписувалася в місцеву атмосферу, а не на того, хто порушив заборону, прийшов, куди зась, й шукає пригод на свою голову.

Цезар витирав пивний келих серветкою, спокійно чекаючи, поки Клим наблизиться. Жестом звелів двом чоловікам відійти, ті послухалися, розступилися, дали місце. Кошовий став навпроти кельнера, демонстративно поклавши руки на стійку й показуючи тим самим — зброї не має. Шацький став поруч, напустивши на себе вигляду, який вважав войовничим. Добре знаючи свого друга, Клим уявляв, як йому лячно.

— Ви при здоровому глузді? — спитав Цезар голосно, далі тримаючи келих й навмисне привертаючи до непроханих гостей загальну увагу. — Пана Шацького я б ще зрозумів. Вас — ні.

— І вам, пане Цезарю, добрий день, — Клим намагався триматися миролюбно.

— Пане Кошовий, ніхто не буде протестувати, якщо ви з вашим колегою просто зараз підете звідси геть, — кельнер поставив келих на стійку, стукнувши денцем.

— Гаразд, ви попередили, всі присутні чули. Ніхто не закине, що ви добре прийняли прокажених. Я можу говорити про справи?

— У мене нема з вами жодних справ, — відрізав Цезар. — Щодо пана Шацького, то зуби в мене, Богу дякувати, здорові. Але піду на невеличку угоду, пригощу обох бачерувкою за рахунок закладу й по старій пам’яті.

Кошовий і Шацький перезирнулися.

Сприйнявши їхнє мовчання за згоду, кельнер театральним жестом виставив перед ними дві чарки, налив обидві по вінця, відступив та склав руки на грудях.

— Прошу дуже.

Шацький машинально потягнувся, та Клим зупинив його поглядом.

— Пане Цезарю, особисто ви мені нічого поганого ніколи не зробили. То я мав гріх, якось погрожував револьвером. Ви ж знаєте, яка тоді виникла ситуація й ми розійшлися миром. Давайте я сприйму ваше частування пропозицією випити мирову. Ще й готовий пригостити вас, хоч пропонувати таке кельнеру поважного закладу не пасує. А потому поговоримо.

— Ми не питимемо мирових, — мовив Цезар. — Маєте рацію, ми з вами не сварилися. Всяке буває в житті. Та є речі, котрі не можна дарувати, й не лише тут, — рука обвела зал. — Ви не давалися чути два роки, і пан Тима мав переконання: ви все зрозуміли, розійшлися з ним назавжди.

— Тепер пан Тима мені потрібен.

— О?