Розділ дванадцятий Пізно...

Кошовий не впав лише тому, що встиг зробити крок до кута й спертися плечем на стіну. Хотів відштовхнутися, аби продовжити бійку — не вийшло. Противник уже перехопив ініціативу, наліг, притиснув до стіни чималою вагою.

— Пусти! — просичав Клим, розуміючи марність вимоги, так само, як безглуздість питання: — Ти хто? Чого треба?

Замість відповіді нападник притулився сильніше, залишаючи Кошовому можливість хіба уявити себе метеликом, приколотим шпилькою до дерева. Миттю де не взялися ще троє, оточили щільно. Климові затопили в живіт, а коли зігнувся від різкого болю — скрутили руки, заломлюючи високо за спину.

— Туди його! — почув над собою і впізнав голос.

Рафал Лінецький.

— Ай-й-й-й! — видушив Кошовий, хоч збирався сказати інше.

Поляки, неголосно лаючись, поволокли свого полоненого вглибину двору, туди, де поворот вів у глухий кут. Поставили на ноги, притулили до стіни спиною.

Знову вдарили.

— Досить уже, панове! — рявкнула темрява. — Свого дістав! Кишені гляньте!

Дві пари сильних рук тримали, ще чиясь обмацала спритно, знайшла револьвер, передала Лінецькому, який стояв за два кроки від полоненого з виглядом головного. Поляк узяв зброю, підкинув на долоні, погрався. Потому неквапом, куля за кулею, спорожнив барабан.

Поки робив це, Клим устиг звикнути до темряви. Обшукував його знайомий жевжик в окулярах, праворуч грізно сопів чоловік із м’ясистою бородавкою на щоці, а в тому, хто стежив за ним від початку, з подивом упізнав кельнера з «Сан-Сусі». Не стримався, запитав:

— Бар хіба закрили?

— То є все, що зараз цікавить пана? — спитав Лінецький.

— Чим не догодила шановному панству моя скромна персона?

— Не така вже й скромна, пане Кошовий, — озвався Окуляри. — Поводилися ви так зухвало, що ми змушені були навести про вас довідки. Раптом за вами хтось могутній стоїть.

— Стоїть?

— Пан є відомим у певних колах. Навіть знаменитим, — мовив Лінецький. — Я доволі близько знав пана Леона Радомського. Ви тоді дали лад його справі, доклали руку до викриття убивці його доньки Агнелі.

— Завжди до ваших послуг.

— Не пащекуйте, пане Кошовий, — прогудів Бородавка. — Не в тому положенні.

— А в якому, хотілося б знати?