Розділ дванадцятий Пізно...

Конфлікт Яблонського зі стрільцями повз увагу Військового комітету пройти не міг. Він стався не так давно, задіяна поліція, складалися протоколи. Повх із Семчишиним давали пояснення, причому за короткий час — двічі. Тож коли поляка, прямо причетного до їхніх проблем, знайшли незабаром убитим, досвідчений підхорунжий Снігур не міг утриматися від проведення паралелей. Все йде до того, що він мав певні підозри щодо ймовірної причетності стрільців до гучного вбивства, миттю пофарбованого в небажаний, проте вигідний опонентам політичний колір.

Для чого в такому разі Снігур прийшов до нього?

Впоравшись, Кошовий обвів заштриховані кружала ще більшим, узявся до роботи з більшим запалом, ніби від старанної штриховки залежала чиясь доля. Думки роїлися, заважали одна одній, пропонували й заперечували. Та враз щось клацнуло, Клим завмер, гострий краєчок олівця натиснув на папір.

— А все дуже просто!

Він сказав уголос, дивлячись перед собою на порожній стілець у кутку, який зазвичай займав Шацький.

Нічого нового під сонцем. Снігур діяв так, як на пам’яті Кошового чинив багато хто зі знайомих та незнайомих. Його особиста адвокатська практика мала схожі приклади, а колеги, котрі займалися переважно кримінальними справами, могли розказати ще більше. Підхорунжий зробив крок на випередження подій, намагаючись пустити погоню попереду втікача. Клим із його репутацією, особливо — після того, як зняв машкару з російського шпигуна й провокатора Баламута, мав велику довіру. Залучити Кошового значило забезпечити димову завісу. Його висновки не поставлять під сумнів. Звідси ж — дві доби, на яких наголошував Снігур.

Хіба за короткий час подібні складні справи вирішуються?

Ні — за винятком, якщо береться людина з беззаперечними здібностями до їх залагодження.

Кошовий не страждав на манію величі. Але водночас знав собі ціну. Пари днів цілком вистачало для попередніх висновків. Згадалося: ще нічого не почалося, ще не вникнув у суть питання, а вже мимоволі налаштував себе на польську провокацію. Українці нічим від поляків не відрізнялися. Тим досить голослівних звинувачень, а навзаєм чують таке саме. Без конкретики, ігноруючи докази, оперуючи лише непрямими підтвердженнями власних версій. Климові нічого не вартує підтвердити загальну думку про польське втручання, і на нього посилатимуться, як на авторитетного експерта.

Снігур погано знав Кошового. Не взяв до уваги — він завжди йде далі, не вдовольняється тим, що бере по верхах. Сьогодні підхорунжий виявив його випадково. Та Клим усе одно прийшов би зі своїми здогадами до нього ще до кінця нинішнього дня. І його б так само зупинили.

Тобто... Думають, що зупинили.

Хай собі.

Наміру кидати публічні звинувачення на адресу Карпа Семчишина він не мав. Це було б неправильно саме зараз, з огляду на складну політичну ситуацію. За інших обставин Кошовий сам запропонував би йому адвокатські послуги, й взявся б захищати стрільця безкоштовно. Ба більше. Процес за умови правильного ведення міг би стати гучним, якщо не сказати — скандальним, навіть стати знаковим для доби. Але він був би можливим ще на початку року. Тепер великі знання означають великі печалі.

Кошовий ще сильніше натиснув на олівець.

Гострий край грифеля зламався й розкришився.

Правиця зіжмакала розмальований каракулями папірець, він полетів у сміттєвий кошик.

Треба довести собі провину Семчишина. Або — переконатися в хибності версії.

Якщо стрілець винен, він виконає обіцянку, дану Магді, і все розкаже пані Яблонській. Немолода хвора жінка, яка може померти з дня на день, навряд чи розкаже про це комусь. Її не використають, у цьому Клим був більш, ніж упевнений.

Поки сидів і міркував, Львів поволі накрили ранні драглисті сутінки, звичні для останніх жовтневих днів.

Він підвівся, задоволений рішенням та загалом — результатами сьогоднішнього дня. Звично мацнув револьвер через кишеню.