Розділ «9»

— Не ображайся, але те, що ти розповів, надто неймовірне, щоб повірити ось так зразу. Ти дійсно врятував королевича?

— Ну.

— А король про це знає?

Тарас знизав плечима.

— Може, й знає. Я одразу повернувся сюди. Гадаю, що нічим не прогнівив пана ротмістра, віддавши свого жупана, — сказав Тарас.

— А ось зараз і дізнаємося, — мовив Микита.

— Тобто?

Сідельник кивнув на Роговського, що швидко наближався, майже біг до них. Гайдуки виструнчилися.

— Сопохо! Залиш зброю і негайно за мною! — випалив він.

Вражений тим, що ротмістр уперше заговорив до нього, навіть згадавши прізвище, Тарас вийняв з-за пояса пістоля і віддав Микиті (аркебузу він ще раніше залишив в хаті).

— Пане ротмістре! Пробачте, але жупана я позичив... — почав було виправдовуватися Сопоха, але Роговський перебив його:

— Ось через твій жупан їх королівська величність і хоче тебе бачити!

Почувши таке, Тарас зостовпів. Завмер і Микита Сідельник. А ротмістр схопив Сопоху за рукав і потягнув за собою.

— Хутко за мною, а то король не любить чекати!

Захоплений зненацька, Микита Сідельник залишився один.

Йдучи поруч ротмістра, Тарас Сопоха губився в думках: навіщо його викликає сам король? Те, що це пов’язано з сьогоднішньою пригодою, він зрозумів одразу, але от похвалять його чи покарають — ще невідомо. Ротмістр також не спішив задовольнити цікавість гайдука. Так мовчки вони й підійшли до короля, довкола якого скупчилися придворні. Більшість із них Тарасові не була знайома, принаймні крім самого короля і Владислава, юнак упізнав гетьмана Жолкевського та Івана Даниловича.

При появі Тараса вщухли розмови, всі повернули голови до прибулих. Король Сигізмунд III сидів на легкому стільці, якого постійно носили за ним, щоб величність у будь-який момент міг відпочити.

— Батьку, ось наш рятівник! — підійшов до Тараса Владислав. — Якби не він...

— Все у світі робиться із волею Божою! — відповів йому Сигізмунд. — Ми — лише інструмент для її виконання.

Король пильно подивився на Тараса, від чого хлопцеві стало незатишно.