Розділ «8»

— З-під Жовкви.

— А більші міста у вас є? Бо ми народ нетутешній і далі, ніж до Варни, не ходили.

— Львів, — сказав Тарас. — Чули про нього?

— Бувати не бував, але чув. Під Львовом народився наш гетьман.

— Який?

— Та вже точно не Жолкевський, чорти б його взяли! — сплюнув Охрім.

— Чому? — здивувався Сопоха.

— Та тому, що він розбив військо дядька нашого полковника, — сказав інший козак, що сидів з іншого боку від Іскри.

— Северин Наливайко. Чув про такого?

Тарас заперечливо похитав головою.

— І якби просто розбив — було б ще нічого! Війна є війна: хтось перемагає, хтось гине. Але ваш Жолкевський спочатку пообіцяв, що коли козаки здадуться йому на милість, то його милість пощадить їх. Коли ж козаки повірили Жолкевському і склали зброю, той наказав всіх нас вирізати, — стиснувши зуби, закінчив Іскра.

— Нас? — перепитав Тарас.

— Так, серед козаків Наливайка був і я. Там і сталася пригода, після якої я й став Іскрою. Коли ми ще були оточені під Лубнами, дощ періщив такий, що розмокло все, що могло розмокнути. Рушниці перестали стріляти. Та й як тут вистрілиш, коли вода всюди! Мене приставили до однієї з двох вцілілих гармат, але користі з них не було ніякої. Чим запалиш гніт? А ляхи вже підступають! І зупинити їх можна лише ядрами. Тоді я сів під воза, узяв дві каменюки і з усієї сили гепнув одну об іншу.

— І здобули вогонь?

— Звичайно, здобув. Інакше я тут не сидів би з тобою і не мав би такого прізвища.

— А як ви врятувалися? — допитувався Тарас.

— Ми з полковником Кремпським[25] не повірили обіцянками ляхів, тому й не склали зброю.

Тим часом кухар урочисто повідомив, що тетеря готова, можна їсти.

— Тож як ми назвемо нового товариша? — поцікавився Іскра.

Козак, що сидів навпроти, хитро прискалив око і, кивнувши головою, сказав: