Розділ «4»

— До пана гетьмана! — сміливо відповів Тарас.

— А де риба? — засміявся один.

— Я хочу записатися до війська. Пан гетьман позавчора сказав мені прийти, якщо я згоден.

Вартові перезирнулися. Їм не дуже вірилося у те, що говорить цей простолюдин, але вони справедливо відзначили, що сам придумати таке він не міг.

— Тоді тобі треба не до пана гетьмана, а до управителя, — повідомили йому.

— А де управитель?

— А тебе зараз проведуть, — раптом сказав один з вартових і гукнув дівчину, що саме підходила до воріт. — Марушко, відведи його до пана управителя.

Дівчина кинула на Тараса лукавий погляд, і хлопець зашарівся.

— Іди за мною!

Тарас пішов слідом за дівчиною. Їй було років чотирнадцять, не більше.

— Ти тут служиш? — запитав він.

— Так, кухаркою, — відповіла дівчина.

Посеред двору Марушка сказала Тарасові зачекати, поки вона шукатиме пана управителя. Але не встигла вона це сказати, як серед білих колон замкового двору з'явився чоловік, у якому Тарас упізнав знайомого вельможу.

— А, старий знайомий! — вигукнув Михайло Хмельницький. — Змушений визнати, що твоя риба була чудова.

Тарас скромно мовчав.

— Я підозрюю, що цього разу не риба привела тебе сюди, тим більше, що я її не бачу, — продовжував Хмельницький і несподівано запитав: — Ти вирішив?

— Так, — відповів Тарас. — Я хочу до війська.

— Зрозуміло. А можна поцікавитися, що підштовхнуло тебе до цього? Війна — нелегка справа. Там можуть убити, покалічити.

— Зате там не буде нашого управителя, — буркнув Сопоха.

Михайло Хмельницький усміхнувся.