Розділ «24»

— Мало того — поміж нападників був джура твого кузена.

— Міхал Потоцький? — здивувався син.

Новина дійсно була неймовірна.

— І я, сину, маю щось вирішити. Не можна допустити, щоб у Москві проти нас почалися заворушення. Особливо у такий час, коли боярам став зрозумілий справжній стан справ. Тому я спокійний, що твій джура не такий, як Полоцький.

— Потоцький, — поправив Ян.

— Коли доведеться судити джуру Лукаша, засудять саме Полоцького. Не треба дражнити гусей.

— Ви про Потоцьких?

— Про них. Про кого ж іще? Підозрюю, що тут не обійшлося без їхньої підказки. Якби король послухався мене, а не Потоцьких, цієї розмови не було б.

Але Яна зараз хвилювала не доля Москвії, а репутація Лукаша.

— А що буде з Міхалом?

— Це вирішить трибунал.

— А хто в трибуналі?

— Двоє наших і стільки ж бояр.

— Тобто порівну?

Батько розвів руками.

— Але ж вони засудять поляків! — вигукнув Ян.

— Не кричи! — скривився гетьман. — Вони засудять не поляків, а вбивць. А те, що ними виявилися поляки, можеш повірити: мене засмучує. Закон повинен буди однаковим для всіх: для мене, тебе, цього Міхала чи твого Тараса. І повір, якщо мені доведеться вибирати з-поміж Міхала і Тараса, я без вагань виберу твого джуру. І сину, прошу тебе: якщо Лукаш попросить тебе поговорити зі мною щодо його джури, знай: це даремно. Та й не мені вирішувати його долю!

Ян покидав батька з неспокійним серцем. Він знав, як зараз тому важко. Залишений власним королем напризволяще, поставлений перед силою-силенною проблем, що виникли з дій чи бездіяльності того ж таки короля, гетьман Станіслав Жолкевський опинився у безвиході. У нього залишилося два шляхи: продовжувати виконувати накази короля, чудово розуміючи, що нічим хорошим це не закінчиться, чи робити все, щоб царем став Владислав, і тим самим іти проти його батька. Якби королевичу було більше років, аніж тепер, гетьман плюнув би на все і сміливо підтримав молодшого Вазу. А зараз невідомо, чи взагалі бажає Владислав сісти на ось такий трон у цьому залі. Але все це гетьман може сказати королю особисто.

Можливо, саме у цей момент Станіслав Жолкевський вирішив покинути Москву.

Але спочатку належить завершити ще дві справи. Жолкевський підвівся з трону і покинув залу через бокові двері. Там на нього звичайно чекав його помічник.