Розділ «24»

— Папір, перо і чорнило! — розпорядився гетьман. — І знайдіть ротмістра Ольшанського.

Письмове приладдя вже чекало на його столі — підлеглі знали, що пан гетьман має звичку часто писати листи, причому це бажання виникає несподівано, тому куди б не пішов Жолкевський, папір і перо завжди слідували за ним.

Станіслав Жолкевський ніколи довго не роздумував над текстом листа. Ось і тепер він майже без зупинок написав: «Ясновельможний пане старосто усвятський!»

Лист адресувався Яну Петру Сапізі, кузену королівського канцлера Лева Сапіги. Усвятський староста залишився останньою реальною підтримкою Царика. Без польського війська той втратить будь-яку силу, і проблема самозванця зникне сама по собі.

Невдовзі Жолкевський поставив останню крапку. Неначе вгадавши цей момент, у дверях з’явився помічник із запаленою свічкою і невеликим шматком сургуча. Поставивши на розплавленій смолі свою печатку, гетьман запитав:

— Ротмістр Ольшанський тут?

— Чекає наказу вашої милості.

— Нехай зайде!

Гетьман Жолкевський знав кожного свого ротмістра особисто, тому знав, яке доручення можна їм давати. Якуб Ольшанський був посереднім командиром, зате будь-яку довірену йому справу виконував добросовісно і вчасно.

— Відправитесь до Калуги, — повідомив Жолкевський. — Цього листа вручите особисто в руки пана Сапіги. Важливо, щоб про нього більше ніхто не знав.

— Буде зроблено, ваша милість! — з готовністю сказав ротмістр.

— Я у цьому не сумніваюсь! Мушу попередити, що Царик не надто жалує поляків. Будьте гранично обережні. Якщо з якихось причин вам не вдасться передати листа адресату, знищіть його.

— Пан Сапіга отримає його! — впевнено відповів Ольшанський.

— Тоді з Богом!

Залишившись один, Станіслав Жолкевський ще деякий час посидів за столом, роздумуючи про наступну розмову, затим підвівся і, як на його вік, швидкими кроками покинув грановиту палату. Його шлях лежав до двору князя Федора Мстиславського.

На його щастя, голова Боярської думи був удома. Ніскільки не здивувавшись появі такого гостя, князь зрозумів, що причина, котра заставили гетьмана прийти до нього, важлива.

Всадовивши гетьмана на почесне місце за столом, князь Мстиславський поцікавився причиною відвідин.

— Найближчими днями я вирушаю до свого короля, — повідомив Жолкевський.

Від несподіванки Федір Мстиславський аж підвівся. Новина виявилася настільки неймовірною, що попервах князь навіть не повірив.

— Саме так, пане князю, свою місію у Москві я виконав, — говорив гетьман. — Хочу, аби ви знали: щойно я відправив до усвятського старости листа, у якому від імені його королівської величності наказав залишити Царика і з усім своїм військом присягнути королевичу Владиславу.