Розділ «20»

— Тоді у чому справа?

— Пробачте, але мене як московита хвилює доля моєї держави.

— Не треба переді мною вибачатися. Кожну шляхетну людину не може не хвилювати доля власної держави, — заспокоїв боярина гетьман. — Це природно для людини. Чому ж вас так занепокоїла звістка про скинення царя, якщо ви її чекали?

— Нам важко судити дії боярської думи, коли вона приймала таке рішення, але позбавивши сану Василя Шуйського, бояри не запропонували нікого взамін, — замість Салтикова відповів Григорій Валуєв. — Це дивно і небезпечно водночас саме у нинішній ситуації. Законного царя немає; із заходу ваша милість пропонує присягнути королевичу Владиславу; з півдня підходить самозванець. Коли я разом з князем Дмитром Шуйським покидав Москву, особливо переживав за царя та віру Патріарх.

— Патріарх? — перепитав Жолкевський.

— Патріарх Гермоген. Він переконував бояр не жертвувати Церквою задля жодних державних вигод: вже не маючи змоги втримати вінець Шуйському, він пропонував у царі або князя Василя Голіцина, або юного Михайла, сина Філарета. Духовенство віддавало перевагу Голіцину, народ — Михайлу.

— А кого з них підтримує князь Мстиславський?

Бояри переглянулися. Вони були вражені тим, що польський гетьман знайомий з підкилимними змовами Кремля.

— Чи можу я на нього розраховувати? — допитувався гетьман.

— Швидше за все, — повільно і навіть дещо непевно мовив Салтиков.

— Не чую впевненості.

— Федір Іванович Мстиславський — складна людина, тому він розуміє, що у даній ситуації для порятунку держави на троні повинен бути цар, походження якого ні в кого не викликало б сумнівів. Ні князь Василь Васильович Голіцин, ні юний Михайло Романов, ні, тим більше, самозванець царським походження похвалитися не можуть. Правда, тітка Філарета колись була дружиною Івана IV, але на цьому вся його «царственність» закінчується. Тому князь Мстиславський схиляється до кандидатури королевича Владислава.

— Але боюся, що вашій милості доведеться прийняти надто жорсткі умови, — додав Валуєв.

— Що ви маєте на увазі?

— Якщо Патріархові не вдасться посадити на трон князя Голіцина, то він зробить усе, щоб убезпечити майбутнє Церкви.

— А корона? — запитав Жолкевський.

— Ви маєте на увазі шапку Мономаха? Для Патріарха головне — стан Церкви, а з нею буде добре і державі.

Станіслав Жолкевський задумався. Для нього було досі незвичним ставлення московитів до Церкви. До походу на Московію він вважав себе ревним католиком, готовим захищати віру всюди і завжди, але тільки тепер зрозумів, що всі його намагання посадити на московський трон сина Сигізмунда можуть розбитися об православні канони.

— Завтра я маю намір вирушити на Москву, — повідомив він. — Прошу бути готовими до походу. Рекомендую виспатися. Потім часу на це не буде.

Сам Жолкевський спати не ліг. Перед тим як вирушити на столицю Московського царства, польний гетьман поспішив сповістити короля Сигізмунда III про можливі труднощі майбутніх днів і висловив думку про необхідність його присутності під час коронації королевича.