Розділ «20»

— Саме так і було! — підтвердив той.

— І закликаючи до винищення ляхів, князь Мстиславський просить допомоги у цих таки ляхів? — саркастично поцікавився Жолкевський.

Але думний дяк не злякався такого повороту. Він спокійно відповів:

— Князь повинен був пристати саме на таке формулювання зречення, до кінця не впевнений у тому, як саме ваша милість підступає до Москви.

— Тобто?

— Якщо ваша милість бажає лише посадити на царя Владислава Жигизмундовича, при цьому не згодившись на вимоги, що їх пред’явить вашій милості боярська дума, то князь Мстиславський не обіцяє теплого прийому.

— Що це за вимоги? — запитав Жолкевський.

— Князь велів переказати, що зовсім скоро збереться земський собор, і на ньому вимоги будуть сформовані, — сказав дяк.

Станіслав Жолкевський зрозумів, що цієї ночі він не засне. Відпустивши нічного гостя, він наказав знайти (а якщо потрібно буде, то й розбудити) бояр Григорія Валуєва та Михайла Салтикова. Останній лише вчора наздогнав основне військо, поспішаючи з донесенням від короля Сигізмунда III.

Московити застали гетьмана у роздумах. Замість привітань чи вибачень за такий пізній виклик Жолкевський подав Валуєву отриманий від думного дяка аркуш. Вже перші рядки заставили бояр забути про неприємності нічних візитів. Вони жадібно прочитали документ і... не знали, що сказати.

— Мені хотілося б почути вашу думку, — мовив гетьман.

— Звідки це у вас? — недовірливо запитав Михайло Салтиков.

— Вам щось говорить прізвище Луговський?

— Томилко? — здивувався боярин.

— Він так назвався. Хіба є ще хтось?

— Та ні, він один такий.

— То що ви про це, — Жолкевський кивнув на сувій, — думаєте?

— Взагалі-то чогось подібного ми чекали, — почав Салтиков. — Гадаю, остаточно підштовхнула на такі дії бояр звістка про перемогу вашої милості над братом царя Василя Івановича.

— Тим не менше у ваших словах я відчуваю непевність, — відзначив Жолкевський.

— Ви не помилилися, ваша милосте!