Розділ «20»

— Томило Лутовський, думний дяк, — знову схилив спину прибулий.

— Хто ці люди, що відправили вас сюди? — запитав Станіслав Жолкевський.

Він продовжував стояти, хоч його крісло було поруч.

— Особисто відправляв мене до вашої милості князь Мстиславський Федір Іванович.

Гетьман чув про цього князя. Ще під час підготовки до московського походу він дізнавався про всіх, на кого можна було розраховувати у такий час, що настав тепер. Серед них був і князь Мстиславський, як один з нащадків Гедиміновичів, що до унії[48] правили Литвою.

— І що хоче сказати мені князь Мстиславський?

— Князь велів переказати вашій милості, а через вас королю Зигмунду, що вчора в Москві цар Василій Іванович позбавлений влади і пострижений у ченці.

Почувши це, Жолкевський таки сів у крісло.

— Хто зараз цар? — намагаючись бути спокійним, запитав він.

— Влада перейшла до боярської думи, поки вона не обере нового государя, — повідомив дяк.

— Продовжуйте!

— Князь, а з ним і деякі бояри, хочуть знати про наміри вашої милості. Хоч вони і зуміли переконати царя зректися трону, самим утримати ситуацію їм не вдається. З півдня до Москви підійшов самозванець і загрожує столиці нападом, народ сваволить, холопи не слухають панів, бояться бути жертвою бунту, тікають із столиці, навіть переходять в стан до Лжедмитрія. З ваших численних послань нам відомо, що багато воєвод та князів уже присягнули королевичу Владиславу Жигизмундовичу. Чи підтверджує ваша милість свою присягу, дану воєводам у Царевому Займищі?

— Я рідко коли даю присягу, — повільно мовив Жолкевський, — і ніколи не маю звички порушувати її. Тому прошу передати боярам, що кожен пункт договору буде дотримано.

Томило Луговський знову вклонився.

— Ще одне. Князь Мстиславський нічого не передав, лише велів переказати на словах? — запитав гетьман.

— Князь не хотів ризикувати у такий непевний час, — відповів дяк. — Зараз у Москві досить багато тих, хто хоче бачити своїм царем самозванця. Тому жодного послання зі мною немає. Зате зі мною є скріплений печаттю самого князя папір зречення царя Василя.

З цими словами думний дяк підійшов до лави, підняв темну торбину, яку гетьман навіть не помітив, і дістав звідтам скручений лист. З черговим поклоном Луговський передав документ Жолкевському.

Гетьман розгорнув його і вчитався у зміст. Шість пунктів документа поклали край останньому московському цареві. Щоб переконатися, що це правда, Станіслав Жолкевський прочитав уголос:

— Бити чолом Василю, нехай залишить Царство і нехай візьме собі в уділ Нижній Новгород. Вже ніколи не повертати йому престолу, але берегти життя його, цариці, братів Василя. Цілувати хрест усім світом в незмінній вірності до Церкви і Держави для винищування їх лиходіїв, ляхів і Лжедмитрія. Усією землею вибрати в царі кого Бог дасть, а тим часом управляти нею боярам, князю Мстиславському з товаришами, яких влада і суд будуть святі. В сій Думі Верховній не сидіти Шуйському, ні князю Дмитру, ні князю Івану. Всім забути ворожнечу особисту, помсту і злість; всім пам’ятати тільки Бога і Русь.

Гетьман Жолкевський підвів голову і подивився на дяка.