Розділ «16»

Гетьману Жолкевському було не до відпочинку. Він скликав військову раду. Рішення мали прийняти негайно.

— Військо стомилося, — говорив він. — Найшвидше ми можемо знову штурмувати Займище не раніше завтрашнього ранку. До того ж гусари не те що наступати не можуть, їх навіть не відірвеш від землі.

— Може, повторимо витівку, як із Делагарді? — запропонував Микола Струсь і подивився на Лукаша Жолкевського. — Два переговорники і військо для підтримки?

— Це було б дуже добре, якби нас не підпирав час, — заперечив гетьман. — Московське військо переможене, але не розбите. Князю Шуйському ніщо не перешкодить зібрати військо, що порозбігалося навколишніми лісами і готове до реваншу. Щоб князь зробити цього не встиг, виступити проти нього я маю не пізніше третього дня. А до того Займище має бути наше.

Він обернувся до Даниловича:

— Як почувається воєвода Бутурлін? Він зможе супроводжувати мене у переговорах?

— Ви хочете піти самі, вашмость? — здивувався Олександр Зборовський. — Вважаю це ризикованим.

— Зате ефективним, — відказав гетьман. — То як воєвода?

— Більше часу він сидить, — відповів Данилович. — Гадаю, пройтися він не відмовиться.

— Тоді прошу піти до нього і підготувати його.

Іван Данилович відійшов осторонь, а Станіслав Жолкевський звернувся до Хвалибога:

— Пане полковнику, я прошу підготувати своїх людей. Лише ви здатні не просто стояти, але й у разі потреби напасти.

— Так, мої люди відпочили і готові до бою, — мовив козацький полковник і також покинув військову раду.

— А ми? — запитав Струсь.

— А вам належить зібрати всі дієздатні війська і також бути готовими до несподіванок. Хоч я й сподіваюся, що ніяких несподіванок трапитися не повинно!

Звичайно, рішення Жолкевського самому запропонувати московитам здатися межувало з безглуздою авантюрою, але присутні знали, що і вчорашню битву інакше, як тою ж авантюрою, не назвеш, тому повністю довірилися мудрості і досвіду польного гетьмана.