Розділ «XIII Мир і війна»

– Батько Товтівіл мене багатьох премудростей військових учив. Бог не дав йому спадкоємця. Так я йому замість сина була.

Вислухавши дружину, Данило покликав Діонісія, наказав подбати про те, щоб ординці до самого кордону своїми ногами йшли. Потім ласкаво поманив Марійону і сказав:

– Ходімо в опочивальню. Навчиш мене ще чого-небудь.

Хіба вона могла відмовити йому в цьому проханні?

І пішли вони туди, і лягли вони на ліжко, і кохалися. А потім, прибравши спітнілі пасма волосся з чола чоловіка, Марійона запитала, чи сам Батий поведе Орду в новий похід.

– Не думаю, – сказав Данило, дивлячись у стелю. – Я радився з воєводами й боярами. Ми всі вважаємо, що він нацькує на нас Куремсу.

– Яке страшне ім’я. – Марійона пощулилася і міцніше притулилася до гарячого боку чоловіка. – Вовк.

– Ні, він людина. Один із п’яти головних володарів Орди. Не такий важливий, як Батий, але значніший від Картана.

– Ти його здолаєш?

– Один я лише тебе здолаю. – Данило затіяв було жартівливу метушню з усміхненою дружиною, але зупинився і спохмурнів. – З Ордою усім світом воювати доведеться. Никодим порадив мені простих мужиків у військо набирати. Як той Гордій, що в Тартарії загинув. Був звичайний хлібороб, а став ратник пречудовий.

– Але всіх на коней не посадиш, – нагадала Марійона. – І зброї не напасешся.

– Пішки підуть. З рогатинами і сокирами. Це їхня земля. Вони її теж захищати будуть. – Данило знову втупився в стелю. – Ось постривай, Куремсо, ми тобі хвіст прищикнемо. Заречешся з війною на Русь ходити.

Марійона, що дивилися на його профіль, укотре подумала, що щаслива, домігшись кохання такої людини. І що не дай Боже заслужити його ненависть.