Розділ «XIII Мир і війна»

– Одружуся, – підтвердив Данило. – Угорщини замало буде. Хочу підтримкою Литовії заручитися.

Відразу після вінчання Лева і Констанції Данило прибув із візитом до литовського князя Міндовга, щоб просити руки його племінниці, Марійони. Зустріч відбулася в замку біля річки Латава у присутності братів Марійони. Щоб справити враження, галицький правитель з’явився до них у всій пишноті: з кінними і пішими дружинами, прапорами і трубачами. Міндовгу треба затямити, що союзу з ним шукає не якийсь дрібний удільний князьок, а справжній король Русі.

Військо Данила вражало. Ратники дотримувалися строю, тримали списи під однаковим кутом, їхні начищені шоломи і лати виблискували на сонці, різнобарвні щити служили не тільки для захисту, але також як знаки розрізнення. Попереду їхав Данило, незважаючи на роки, виглядав молодецьки: каптан із золотими застібками, гарні чоботи, висока шапка, облямована соболиним хутром. У такому вигляді постав він перед юною Марійоною і домігся її прихильності, виявленої аж ніяк не тільки ради державних інтересів.

Правду кажучи, Данила вона теж не залишила байдужим. Ніколи раніше не бачив він у дівчат такого білого волосся, під яким заманливо і хвилююче рожевіла шкіра. Вії та брови Марійона зафарбовувала тушшю, але можна було не сумніватися, що вони в неї теж солом’яно-білі. Як і все інше.

Весілля відгуляли через місяць, коли Міндовг із братом Товтівілом і племінницею приїхали в Галич з візитом у відповідь. Під час застілля Данило все уявляв, як побачить уночі молоду дружину в усій її голій пишноті. Коли ж це сталося, він ледь зумів приховати гримасу розчарування. Марійона була не тільки білява, але і веснянкувата – від ніг до шиї. Плечі, спина, груди, стегна – усе було немов посипано крихтами житнього хліба.

Побачивши, як погасли азартні вогники в очах чоловіка, Марійона спробувала виправити становище, демонструючи всякі штучки, яким навчили її спеціально найняті баядерки. Цим вона зіпсувала все остаточно. Данило недолюблював жінок, досвідчених у коханні. Йому подобалися дівиці цнотливі, боязкі, сором’язливі. Друга дружина виявилася цілковитою протилежністю такому образу.

Отримавши своє, він сухо попрощався і залишив спільну опочивальню.

На ранок Марійона з тривогою заглядала в обличчя чоловіка, позбавлене будь-якого виразу. Він поснідав з нею сиром, попив молока і поїхав у своїх справах. Нових спільних сніданків не було. Ночей теж. Марійона написала відчайдушного листа батькові, благаючи забрати її з Русі, проте не надіслала його. Вона встигла покохати Данила так, як не любила ніколи і нікого раніше. Його відчуженість розривала їй серце. Вона не розуміла причини такого холодного ставлення. Чим вона не догодила своєму чоловікові, своєму пану? Чому він більше не дивиться на неї з колишнім захопленням? Як міг він відкинути її витончені ласки?

Відповідей на ці запитання не було. Марнуючи час, литовська принцеса годинами бродила по двору і кімнатах, вишивала або просто спостерігала за цими дивними руськими, багато звичаїв яких були їй вдивовижу.

У всіх будівлях, у княжому палаці вікна були невеликі, а двері низькі. Віконниці, лиштви та схили дахів прикрашали різьблені зображення сонця, квітів і дивовижних птахів з людськими обличчями, ніби на Русі проживали язичники, які не знають хреста. І все ж таки люди тут були дуже побожні, постійно хрестилися і передні кути їхніх хат займали ікони. Дивувала велика кількість дерев’яного посуду замість глиняного або скляного, до якого звикла Марійона на батьківщині. З дерева, втім, вирізували майже всі предмети побуту. Навіть у розкішних, за тутешніми мірками, хоромах князя було не так вже й багато кованих або ліплених виробів.

Вирушаючи в далекі краї, Марійона побоювалася, що побачить тут нескінченне пияцтво, бруд, дикість, безбожництво, але невдовзі переконалася, що чутки про Русь анітрохи не відповідають дійсності. Їй пояснили, що занепад моралі відбувся лише на землях, захоплених Ордою. Там запозичують варварські звичаї, валяються в багнюці разом зі свинями, виспівують хором частівки-матюки, відмовляються від щоденного миття і носять завошивлений одяг доти, поки він не розвалюється, зотліваючи просто на тілах.

– Самі нечисті, і погань навколо себе плодять, – сказав Марійоні Вишгородський, з яким вона спілкувалася для того, щоб краще освоїти руську мову. – Але ж недавно ще були такі ж, як ми. Проте тепер усе змінилося. Навіть говір на сході іншим стає. Слова тартарські, як бур’яни, проростають.

Вишгородський міг годинами міркувати про різні цікаві речі, але він був постійно зайнятий, супроводжуючи князя в роз’їздах. Найближчими знайомими нової княгині стали каліка Никодим і його вірна супутниця Степанида. Люди вони були прості, незнатні й небагаті, проте Марійона не могла не позаздрити їхнім стосункам. Німота Никодима не заважала цим двом спілкуватися. Вони розуміли одне одного без слів. До того ж Степанида була навчена грамоти й досить жваво переписувала начисто ті каракулі, які її товаришок виводив безпальчими руками.

– Що сталося з тобою? – запитала Марійона, заглянувши за звичаєм у бібліотеку.

Никодим подивився на Степаниду, а та відповіла:

– Бояри постаралися. Колишню княгиню отруїли і чоловіка твого згубити хотіли. Никодим вивів їх на чисту воду, ось вони і помстилися.

– Їх стратили?

– Не всіх.

– Даремно, – сказала Марійона, яка добре пам’ятала, як її батько розправлявся з вельможами, що влаштовували змови. – Ті, хто поруч із троном, більш небезпечні, ніж далекі вороги. У них завжди кинджал за пазухою напоготові.

Никодим кивнув, уважно дивлячись на неї.