Розділ «XI Не мине чаша сія…»

Данило Галицький

– Завида, – підказав Доброслав.

– До мене її! – наказав Данило. – Негайно!

– Так пропала вона, – сказав Андрій. – Утекла, мабуть.

– Завиду чоловіки в річці виловили, – заперечив Никодим. – Голова розбита, а сама задушена. Слід тут. – Він провів пальцем по горлу. – Її заодно з господинею вбили.

– Чому ж ти раніше мовчав, коли такий розумний? – попер на нього Доброслав, плюючи, як закипілий самовар.

– Я князя чекав, – спокійно відповів Никодим. – При ньому і сказав.

Данило хитнувся з п’яти на носок, щось обмірковуючи. Ще раз хитнувся, ще. Вчепився Никодиму в плече як кречет лапою. Підтягнув до себе, запитав:

– Знайдеш лиходіїв?

– Обіцяти не можу, князю. Але постараюся. – Никодим спідлоба глянув на бояр, що перешіптувалися, затримавши погляд на Андрієві. – Здається мені, багато часу це не займе.

– Так шукай!

Зціпивши плече писаря, Данило швидким кроком вийшов із каплиці, супроводжуваний дітьми й близькими. Бояри залишилися.

– Ой, молодець! – солодко протягнув Доброслав. – Виведеш, значить, душогубів на чисту воду?

– Якщо буде на те Божа воля, – сказав Никодим і вийшов теж.

Покинули каплицю і бояри, але не роз’їхалися, а зібралися в маєтку Мирослава. Сам він, хоч і приймав гостей, пішов спати рано, сказав, що хворий. Здавалося йому, що як не почує, про що радяться товариші, то не буде причетний ні до чого. Не вийшло. До світанку перевертався старий, проклинаючи той день, коли проти князя пішов. Молитися намагався. Марно. Не чув його Бог. Не хотів чути.

Уранці, заливаючи шлункову виразку холодним кислим молоком, Мирослав дізнався, що вночі взяли вбивцю Анни. Ним виявився не хто інший, як писар Никодим, у якого під час обшуку знайшли перстень з отруйним порошком. Перевірили той порошок на казнокраді, засудженому до смерті. Усе зійшлося.

І опіки на губах страченого залишилися, і здох він не відразу, а кілька годин лежав колодою, піну з рота пускаючи.

Доповіли про те Данилові. Той усю ніч пив з горя, посуд бив, стільці трощив. Погрожував найстрашнішими муками тим, хто отруїв. Почувши про Никодима, одразу протверезів, велів відвести його до в’язниці.

За ним сини ув’язалися, умовили відкласти допит на потім. Анну ховати було пора, вона вже почорніла зовсім, залежалася на цьому світі. Данило повернув на півдорозі, відправився в купальню. Там довго студеною водою обливався, розсіл пив, стогнав, голову обома руками обхопивши. То не похмілля було, а горе тяжке. Сяк-так князь опанував себе, одягнувся у все чисте, чорний плащ накинув, відправився дружину ховати. І був молебень, і було відспівування, і свічки палахкотіли, і плакали жінки, проводжаючи княгиню в останню путь.

Труну опустили в землю. Труну засипали землею. На земляній могилі поставили хрест дерев’яний, подібний до того, на якому Спасителя розіп’яли. Але Спаситель воскрес, а простим смертним цього було не дано.

Прогнавши слуг, Данило дотемна їздив верхи наодинці по бездоріжжю навколо Холма. Чорний плащ вився за ним. Чорна тінь мчала поруч, плутаючись у копитах коня. Чорні ворони похмуро стежили за ним. Чорно було на душі Данила, яка немов перетворилася на могилу.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Данило Галицький» автора Орлик Тарас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XI Не мине чаша сія…“ на сторінці 7. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи