TextBook – Вона, бідна, все мовчить і мовчить…
– Дихає тільки…
– А потім – все! Померла…
– Серце битися перестало…
– Перестати-таки перестало, – пролунав голос. – Та тільки не саме по собі.
Слова ці були вимовлені неголосно, але тим особливим тоном, який одразу виділяється серед інших голосів, змушуючи до себе прислухатися.
Усі, хто був у каплиці, повернули голови, втупившись у Никодима. Він відірвався від стіни, ступив крок уперед, став прямо, опустивши руки вздовж тулуба.
– Що ти сказав? – запитав Данило у дзвінкій тиші.
– Відкоти рукава Анні. На зап’ястях сліди залишилися. Зв’язали її, перед тим як отруту дати. Силоміць у рот вливали.
– Що ти сказав?! – знову закричав Данило.
Голос його був страшний, погляд – дикий.
– У неї нижня губа обпечена, – сказав Никодим, стоячи там же і так само, як стояв. – І підборіддя. Отрута це. Не було б синців на руках, я б подумав, що отруїлася. Але зап’ястя сині. Обидва.
Князь одним стрибком подолав відстань, що розділяла їх, схопив писаря за груди, струснув.
– Ти звідки знаєш?
– Вигадує, – загули бояри. – Обмовити когось задумав. Стоїть тут, язиком меле! Та хто він такий? Голота, без роду без племені!
Не звертаючи на них уваги, Никодим відповів тільки князю, дивлячись йому в очі:
– Мені Степанида сказала, вона княгиню допомагала обмивати. Я перевірив. Усе так.
– Ну, гляди, якщо збрехав!
Блискаючи очима, Данило метнувся до покійниці, перевірив одну руку, другу. До лиця придивився. Повернувся до людей, відразу подався назад.
– Хто з Анною в Галич їздив?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Данило Галицький» автора Орлик Тарас на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XI Не мине чаша сія…“ на сторінці 6. Приємного читання.