Розділ «X Гріх на душу»

Раптом Никодим почервонів так, що це було помітно навіть у сутінках приміщення.

– Немає в мене жодного досвіду в цих справах, – зізнався він.

– Ти що?! – Степанида схопилася пальцями за щоки, наче почула щось жахливе.

– Так вийшло. – Никодим розвів руками. – Мене ще хлоп’ям в монастир віддали. Потім писати вчився, науками різними займався. Не до жінок було. Так і звик.

– Так ти в нас нецілований? Хочеться ж, мабуть?

– Я божий чоловік. На грішне не ласий.

Степанида недовірливо примружилася. Вона вже й забула, навіщо прийшла. Зізнання Никодима в цнотливості цілком захопило її думки. Але він вважав за краще повернутися до початкової теми.

– Не знаю як, але ти мусиш зробити все, щоб ніхто зі слуг і словом не прохопився, – сказав він Степаниді. – Від цього може бути велика шкода не тільки подружжю князівському, а й усій нашій землі.

– Як це? – не повірила вона.

– Якщо почують інші правителі, що про Данила нашого подумають? Е, скажуть, не може з дружиною впоратися, так як же державою править? Слабкий князь Данило, нічого з ним рахуватися.

– Але ж і правильно, – погодилася Степанида, пригнічено хитаючи головою.

– Я й кажу. Ох, Анно, Анно, що ж ти коїш!

– Я говорила з нею, Никодиме. Просила за розум узятися. Мені здалося, вона до моїх слів прислухалася. А потім знову за старе. Як із ланцюга зірвалася! Повітря-то нині п’янке. Від нього не тільки кішки з собаками дуріють. – Степанида грайливо підморгнула. – Тобі хіба не хочеться?

– Облиш це, – сердито сказав він. – Про справу думай. Попередь слуг, що тому, хто прохопиться, не минути лиха. Скажи, Данило не потерпить такого поруч. Позбудеться всіх, хто про його ганьбу знає. Або місця позбавить, або голови.

– Це ти розумно придумав, – погодилася Степанида. – Ніхто не захоче в немилість потрапити.

– От і добре, – кивнув Никодим. – Сподіватимемося, що все обійдеться. Князю зараз ох як ясна голова потрібна. Адже він ярлик Батиїв спалив.

– Як? – чи то злякалася, чи то захопилася Степанида.

– А ось так. Узяв грамоту – і в грубку.

– І що тепер?

Никодим помовчав, розмірковуючи, чи не даремно він відвертий із ключницею. Але вона викликала в нього довіру. Крім того, іноді потрібен хтось, із ким можна поділитися сокровенним.