Розділ «X Гріх на душу»

Вона щосили намагалася триматися впевнено, навіть гордовито, але це їй погано вдавалося. Страх, що Данило подивиться на неї і здогадається, наростав, як снігова куля.

Завида добре розуміла стан пані. Адже ж не дівиця юна була, деякого досвіду набратися встигла. І били її, і за волосся тягали, і на мороз в одній сорочці виганяли. Одне засвоїла вона: чоловікам ніколи правду говорити не слід. Вислухають, випитають – і за віжки хапаються.

– Очі твої туди-сюди, туди-сюди… – Завида показала, як вона це бачить. – А дивитися прямо потрібно. Очі в очі.

– Не розумію, про що ти, – промовила Анна, перебираючи святкові сукні в скрині. – Загадками говориш.

– Можу і відгадками.

– Ну?

Розпрямившись, Анна склала руки під грудьми.

– Зробися хворою, княгине, – тихо сказала Завида. – Або руку, наприклад, ошпар.

– Навіщо це?

– Щоб пошкодував тебе князь. Тоді і придивлятися до тебе не буде. Пошкодує, приголубить. А за ніч ти опануєш себе, заспокоїшся. Ранок воно, як відомо, мудріший.

– Кип’яти воду, – пожвавилася Анна. – І сюди неси. Так щоб ніхто не здогадався.

– А ти мене в усьому вини, – захихотіла Завида, прямуючи до дверей. – Свари, лайся. Мовляв, незграбна я, нерозторопна. А рученьку ми жиром борсучим змажемо і перев’яжемо набіло. Через кілька днів як нова буде.

– Неси окріп! Митися бажаю. Так швидше ж ти, Завидко!

Залишившись сама, Анна нервово заходила по кімнаті, безцільно торкаючись то фіранок, то незакінченого шиття. Порада була добра. Якщо Данило і помітить, що з дружиною щось не так, то спише на болячку. Швидше б служниця поверталася! Цікаво, вона одна про любовні походеньки з Андрієм знає, чи вся челядь кісточки господині перемиває?

Тільки тепер, коли відплата була близька, Анна по-справжньому схаменулася. Усі ці місяці вона жила як в маренні. Поводилася ніби п’яна, не соромлячись людських очей. А люди, вони все помічають. І до чужого рота не приставиш ворота.

Що ж буде, що ж буде?

Хотіла Анна кинутися знову під ікони, але тут Завида прийшла з гарячою водою.

– Ось я вам зараз у цебер окропу додам, – підморгнула вона.

Анна засукала лівий рукав, підійшла до окропу, ревно перехрестилася правою рукою. Прошепотіла:

– Нехай це буде покарання за гріх мій.