Розділ X Острів Асмодея

Не сміючи випрямитись, чоловік у сірому кивнув.

— А тепер забирайся геть...

Губерт миттю виконав і цей наказ.

Король болю поволі пройшов важкими, наче свинцевими кроками через всю залу і сів на свій трон. Двоє в каптурах і плащах підійшли до нього на кілька кроків ближче.

— Я чув, що серед монархів Європи є такі, що спротивилися нашій владі. Це так? — запитав Асмодей.

— Так, — відповів хтось із двох.

— Назвіть їх.

— Це володар Священної Римської Імперії, а також королі Данії та Швеції. Наших послів там ув’язнили. Перед цим ми не отримали від них щомісячної платні.

— А Річ Посполита?

— Вони також не платять, але тому, що лишилися без короля. Як тільки на престолі буде новий монарх, ця держава повернеться під нашу владу.

— Підтримайте Генріха Валуа[52]. Він мій фаворит.

— Як накажете, володарю.

— А щодо тих, хто посмів повстати...

Запанувала коротка тиша. Здавалось, саме за цю мить вирішилась доля непокірних владців.

— Їхні життя в моїй владі, — знову промовив той самий голос, — можу забрати їх коли захочу.

— Ні, — заперечив повелитель, — ми зробимо інакше. Відновимо владу з допомогою зброї.

— Без крові дитини, народженої під числами Хаосу, у нас немає достатньо могутності.

— Але є віддані нам монархи. Нехай і воюють проти тих, хто відмовляється нам коритись. Накажіть їм.

— Буде сповнено...

Увесь цей час, сидячи у своєму сховку, Софія намагалась навіть не дихати. Від холодного каміння її проймали дрижаки, і, щоб не видати себе, вона міцно охопила руками коліна. Як тільки розмова стихла і всі вийшли з зали, жінка, зачекавши кілька хвилин, вирішила повертатись до своєї кімнати. Вона швидко перебігла до тих самих дверей, через які сюди потрапила, і потягнула їх до себе. Ті важко піддалися, мовби за той час, доки Софія ховалася за колоною, поважчали вдвічі, а то й втричі. Не менш складно виявилось їх зачинити за собою, і, коли це нарешті вдалося, вона почувалася геть знесиленою.